Попри повну науково-історичну нікчемність статті Путіна, ми не можемо ігнорувати ті загрози для безпеки України, які вона висвітлює.
Путін намагається не просто "переглянути" історію України в маніпулятивний спосіб, але й піддати сумніву територіальну цілісність України як непорушний факт, а також існування України як держави й українців як народу.
Коментувати псевдоісторичні аргументи нібито на користь сумнівності територіальної цілісності України нема сенсу, адже весь світ визнав її суверенною державою в існуючих кордонах 30 років тому, і це є не лише політико-дипломатичною, а й міжнародно-правовою реальністю. Росія також була серед тих, хто визнав Україну в її сучасних кордонах після розпаду СРСР. Статут ООН містить принципи дотримання територіальної недоторканості та політичної незалежності будь-якої держави. Заключний Акт НБСЄ (ОБСЄ) 1975 року ствердив принципи непорушності кордонів, незастосування погроз чи, власне, сили проти територіальної цілісності, політичної незалежності та єдності держав-учасників, а також визнання незаконності будь-якої окупації чи надбання.
Саме тому світ підтвердив територіальну цілісність України та не визнав незаконну анексію Росією АР Крим та Севастополя сім років тому (Резолюція ГА ООН №68/262 від 27.04.2014 року).
Жодне, навіть справжнє, історичне трактування не переважить правових аргументів. А квазіісторичний ревізіонізм є виключно маніпулятивною тактикою для виправдання воєнних злочинів російського уряду і не має жодного правового значення.
Тож навіщо та для кого написаний путінський опус? Попри те, що розміщена на сторінці Кремля стаття має переклад "неіснуючою" українською, вона передусім розрахована на російську аудиторію. Одна частина якої має приготуватися вмирати за нову хворобливу ідею вождя, а інша – зрозуміти, чому життя стане ще більш кепським (для перших Міноборони РФ вже включило статтю в обов'язкову програму воєнно-політичної освіти військовослужбовців). Особливістю путінського режиму є те, що він буденно проводить інформаційно-психологічні операції проти власного населення. Тож стаття спрямована на створення нової "реальності", забиття ідеологічними цвяхами у свідомості піддослідних сакральних цілей та мотивацій чергового геополітичного проєкту.
Нам зрозуміло, що Москва не зупиниться на Кримі та пошматованому сході України, адже її ціль – знищення української державності, недопущення її становлення як успішної європейської демократії та члена євроатлантичної спільноти. Стаття є риторичним ультиматумом, що ставить жирну крапку на надії врегулювати конфлікт мирним шляхом (для тих, у кого ця надія залишалась), оскільки жоден гіпотетичний "штайнмаєр" не може знайти компромісу, який задовольнить заявлені в ній вимоги.
В цьому контексті не може не викликати занепокоєння згадка в путінській статті про острів Зміїний, який було передано у 1948 році, поруч із твердженням про буцімто "грубі порушення діючих на той момент правових норм при передачі УРСР" Кримського півострову шість років потому. Цю невипадкову згадку слід інтерпретувати як заявлену мету подальшої силової експансії. Україна та світ мають, по-перше, усвідомлювати цю загрозу, а по-друге, здійснювати відповідні превентивні дії.
Автори цієї статті вважають, що російські стратеги, вірогідно, розглядають сценарії привласнення острову. У дослідженні Центру оборонних стратегій "Штормове попередження: зростаючі загрози в Чорноморському регіоні" (листопад 2020 року) автори виклали аргументи, що наша держава найбільш вразлива до морських загроз, і що саме цей острів є зоною високого ризику.
Попри невелику площу та дещо віддалене розташування, острів має надзвичайно важливе геостратегічне значення для України. При цьому префікс "гео-" означає добре відому локацію острову не лише в районі значних покладів природного газу та нафти на континентальному шельфі України (за деякими оцінками, йдеться про 10 млн тонн нафти та 70 млрд кубометрів газу), але й поблизу дельти важливої європейської річки Дунай, що омиває береги 10 країн. В умовах зростання конкуренції з боку Москви за контроль над чорноморськими комунікаціями, ця складова геостратегічного значення острова Зміїний обумовлює реальну загрозу його окупації Росією.
Можна згадати Тузлинський конфлікт 2003 року навколо, на перший погляд, незначної коси, яка, втім, кардинально змінила ситуацію в Азовському морі, Керченській протоці та у прилеглій частині Чорного моря. Негативні наслідки підписаного тоді договору, який поділив "по-братерськи" – звісно ж, у російському розумінні – Азовське море, ми відчуваємо дотепер. Але захоплення острова Зміїний матиме на порядок більш негативні наслідки.
Потенційна втрата Україною Зміїного може призвести до тектонічного геополітичного зсуву в північно-західній частині Чорного моря через активацію цілої низки негативних процесів як для України (морська блокада Одеського портового хабу, силова зміна її морських кордонів), так і країн Європи (встановлення власних правил контролю судно-трафіку в дельті Дунаю та їх силове нав’язування, перешкоджання вільному судноплавству через закриття морських районів, як це вже відбувається в Азовському морі та навколо Кримського півострова на постійній основі).
Стаття Путіна, серед іншого, може бути початком реалізації плану щодо острова. Згадка про нього у статті може посилюватись пропагандистською кампанією щодо "нелегітимності" передачі острова та "спірності" його приналежності, яку в майбутньому можуть розгорнути контрольовані Кремлем мас-медіа. А також розповсюдженням цього наративу на дипломатичному та аналітичному напрямках. За кордоном, в тому числі в країнах Заходу, знайдуться аналітики, які повторюватимуть цілі блоки тексту із російських наративів, як-от про "зелених чоловічків", "референдуми" чи "сепаратистів на Донбасі". Підготувавши інформаційне підґрунтя, не складно вже й винайти casus belli через зрежисовану провокацію.
Станом на сьогодні розгорнутим біля Чорного моря складом військ постійної готовності Росія має можливість захопити острів Зміїний упродовж 5-6 годин, а впродовж 10-12 годин наростити сили для довгострокового утримання острову.
Захоплення острова полегшить блокадну (ембаргову) операцію з метою блокування українських чорноморських портів, адже лінії морських комунікацій втиснуті у 25-мильну морську смугу між островом Зміїний та крайньою західною газовидобувною платформою "Таврида" – однією з платформ, захоплених росіянами в 2014 році. Ця смуга контролюється спеціально розгорнутими російськими військовими підрозділами з відповідним озброєнням і технічними засобами підводного та надводного спостереження. Нагадаємо, що саме з цих платформ російський спецназ обстріляв військово-транспортний літак ВМС України 1 лютого 2017 року. Морська акваторія між платформою "Таврида" та іншими газовими платформами впритул до західного узбережжя Криму перетворена у російську мобільну зону контрольованого доступу з ешелонованим розташуванням сил ФСБ РФ, кораблів та авіації ЧФ РФ. За цих умов блокадні дії РФ у зазначеному районі не потребуватимуть значного нарощування. У ході блокадних дій можуть використовуватися приховані або так звані гібридні методи збройної боротьби, зокрема, застосування морської мінної зброї та підводних диверсійних сил та засобів.
Враховуючи вузький морський та повітряний коридор доступу до острова, суттєву перевагу в повітрі та на морі, противник вдаватиметься до дій, спрямованих на блокування, розсікання та загалом припинення висування українських військ у цьому напрямку. Захоплення острову ускладнить посилення ВМС України військово-морськими спроможностями, які Україна має отримати від міжнародних партнерів (насамперед, бойових катерів від США та Сполученого Королівства) і які б стримували би Росію разом з силами та засобами країн НАТО.
Захоплення острову Зміїний може стати прелюдією до здійснення амфібійних дій для перерізання проходу в і з Бузько-Дніпровсько-Лиманського каналу та захоплення територій між Каркінітською затокою і Кінбурнським півостровом, висадки морського десанту в Південній Бессарабії, а також інших дій у прибережних районах України.
Для реагування на ці загрози Україна має досить обмежені можливості. Головним чином – реактивний склад сил і засобів із часовим плечем у рази більшим, ніж потенційно має РФ. Реальному стримуванню Москви від захоплення острову до часу побудови запланованих спроможностей ВМС України може стати розгортання у їх складі щонайменше чотирьох-шести амфібійно-ударних катерів, в тому числі класу Mark VI. Тоді час реакції двох-трьох таких катерів з морськими піхотинцями (групами ССпО) на борту з положення бойового чергування в Одесі складатиме до трьох годин та випереджуватиме агресивні дії з окупації Острову. Важливо відмітити, що авіація та інші активи ЗС України матимуть обмежені можливості через неможливість забезпечити в загрозливий період довгострокову фізичну присутність на острові чи хоча б біля нього.
Таке рішення було ретельно розроблене на експертному рівні, але, на жаль, його реалізація затримана чинним керівництвом оборонного відомства, тому зараз цих засобів ще немає.
Тимчасово, до відновлення мінімально необхідного рівня спроможностей ВМС України, їхню нестачу частково можливо компенсувати за рахунок перманентної ротаційної присутності в Чорному морі кораблів країн-членів НАТО, передусім США та Великої Британії. Це потребує відповідних політичних рішень. Ризик захоплення РФ острова Зміїний має бути озвучений на всіх можливих дипломатичних майданчиках для запобігання реалізації викладеного сценарію з використанням фактору неочікуваності з боку росіян.
Знаючи про потенційні загрози, ми маємо діяти превентивно, поки є час.
Андрій Загороднюк, голова правління Центру оборонних стратегій, міністр оборони України (2019-2020).
Ігор Кабаненко, адмірал ВМС України у відставці, в минулому перший заступник Начальника Генерального Штабу ЗСУ та заступник міністра оборони України.
Олександр Хара, дипломат, експерт з питань зовнішньої та безпекової політики. Помічник міністра оборони України (2020 р.), в минулому експерт Апарату РНБО, посольства України в Канаді та МЗС.