Голосували не читаючи? Як депутати заблокували переведення військових після СЗЧ.
Народний депутат України Олексій Гончаренко пише:
«Багато випадків СЗЧ були не через те, що людина не хоче воювати. А через те, що їй не дають це робити там, де вона хоче, з багатьох причин. Зараз вони можуть повернутися на службу, але фактично лише до тієї ж структури, звідки вони пішли. Також у Раді підіймав це питання, бо було купа випадків та звернень, коли люди, наприклад, йшли в СЗЧ через конфлікти і не хотіли повертатися, бо не було можливості перевестися. Треба це виправляти».
Олексію Олексійовичу, дозвольте поцікавитися: а в якій саме Раді Ви підіймали це питання? Бо нагадую, що саме Ви та Ваші брати по розуму 30 квітня 2025 року проголосували за Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку проходження військової служби окремими категоріями військовослужбовців під час дії воєнного стану» (закон №4392-IX), яким передбачено, що у випадку повернення дезертира на службу він може повернутися лише до тієї частини, з якої «став на лижі».
Раніше абзац перший частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» містив лише одне речення: «Військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством».
Одразу за ним ішов абзац другий: «Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п’ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань)».
Тому раніше (до 10 травня 2025 року) за кожним випадком СЗЧ командири військових частин призначали службові розслідування в порядку статті 85 Дисциплінарного статуту ЗСУ, а за наявності підстав матеріали службових розслідувань направляли до ДБР або спеціалізованої прокуратури у сфері оборони. Після внесення відомостей до ЄРДР видавалися накази про виключення дезертирів зі списків особового складу. У разі повернення дезертира на службу він направлявся до тієї військової частини, командир якої погоджувався його прийняти.
Але велемудрі народні депутати 30 квітня 2025 року доповнили абзац перший частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» реченням: «Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється».
Таким чином, дезертири залишаються у списках особового складу своєї військової частини, у командира вже немає підстав клопотатися про поповнення особового складу для заміни дезертирів, а сам дезертир може повернутися лише до тієї частини, яку він покинув, із подальшим зарахуванням до резервної роти, резервного батальйону тощо.
Як пояснював необхідність ухвалення цієї поправки народний депутат від «Голосу» Костенко, якщо дезертири рахуватимуться у своїх військових частинах, тоді можна буде примусити командирів зайнятися розшуком тих військовослужбовців, які самовільно залишили місце служби.
Тому було б краще, якби народні депутати не закони ухвалювали, а пігулки — якщо вони не розуміють, за що голосують. Або хоча б дослухалися до людей, які бачать наслідки ухвалення тієї чи іншої правової норми. Бо, наприклад, я попереджав про неприпустимість схвалення законопроєкту №4392-IX.
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»