Всі загиблі у Сумах — жертви московитської агресії. Але, якби не клята зацикленість Банкової на виборах, то жертв могло б бути менше.
Удар по Сумах можна оцінювати у моральному і політичному плані. У моральному плані все ясно й очевидно, а от у політичному плані — все складніше.
І цей удар позавчора, і попередній удар по Кривому Рогу — це однотипні «знакові» події, свідоме й заплановане «підняття ставок» із боку путіна. Яка ж тоді мета?
Тут можна обговорювати версії; можна припускати, що це тиск на Дональда Трампа. Кремлівський посил приблизно такий:
«Хочете це припинити швидко, бо на вас тиснуть морально обурені? То поступіться мені більше. Бо не в ваших інтересах і сильно тиснути на РФ, і демонструвати свою слабкість як людина, що попри обіцянки нічого не може зробити».
Якщо це так, всі очікувані заяви західних лідерів, що «це має припинитися якнайшвидше», відповідають меті путіна: вони створюють додатковий тиск, але... не на Путіна. (Що з нього взяти? Він тут незмінна величина).
Ні, але на Трампа! Оскільки ці реакції цілком прогнозовані, гадаємо, що в Кремлі так і було задумано і те саме на жаргоні голлівудських бойовиків.
Путін спрямовує курс на «лобове зіткнення» і всіляко демонструє, що не моргне й не відверне. Навпаки, він навіть «збільшує швидкість».
Будьмо відверті, сід самого 2014 року путін напрочуд успішно застосовує проти Заходу подвійний шантаж. Він демонструє, що не боїться військового зіткнення (Захід боїться), і що готовий піти на ризик дестабілізації ситуації в РФ.
Кремлівський диктатор упевнений, що зі всіма викликами впорається (Захід, пам'ятаючи про 1991 рік, піти на такий ризик не готовий). Натомість Трамп наразі демонструє свою непередбачуваність всім на світі... крім РФ.
Тут він поки що на диво передбачуваний та, в гірших традиціях Джозефа Байдена, не робить «жодних різких рухів». Цікаво тепер, чи адекватно путін прорахував також і його подальшу поведінку.