Що насправді святкували наші предки у найдовшу ніч року?
21 грудня о 11 год. 20 хв. Сонце перейшло екватор і повернуло на літо — це початок Нового Сонячного Кола, тобто астрономічного Нового 7533 року від Трипілля за нашим Орійським Колодаром.
23 грудня — Святий Вечір, 24–25 грудня — Різдво Сонця, Коляда, 31 грудня — Різдво Місяця (перший Молодик після Різдва Сонця), рухоме свято. 5 січня — Ярдана, Водосвяття, коли Земля найближче підходить до Сонця.
Три празники, які йдуть до нас у гості, як співається в колядці, — Різдво Сонця, Різдво Місяця і Ярдана (Різдво Води).
З настанням Нового Сонячного Кола все оновлюється, перезавантажується. Сподіваюся, що оновиться і людська совість та свідомість — рушійна сила природного поступу.
Чому співали колядки, їли кутю, вшановували Дідуха та запалювали вогнища під кінець грудня?
«Сонце — на літо, зима — на морози...» — саме праукраїнські народні звичаї, традиції та обряди у дні зимового сонцестояння майже повністю збереглися до наших часів. Правда, у зміненій інтерпретації, бо на українських землях традиційними були колись зовсім інші образи та персонажі.
Для наших пращурів-землеробів, які залежали від природних циклів, зимове відродження Сонця було величною подією, бо саме прадавні боги зимового періоду "народжувалися" під час зимового сонцестояння.
20 грудня у стародавніх слов'ян було останнім днем осені. Наступний день — Корочун, найкоротший у році, починає астрономічну зиму.
Зранку 21 грудня (22 грудня — перед високосним роком), з початком зимового сонцестояння, йде відлік трьох днів до Сонячного Різдва.
Це найкоротший день та найдовша ніч Корочуна у році.
Триденне «завмирання» Сонця і наступне його «народження» святкувалося як свято народження молодого Сонця — Різдво Коляди (Коло Дара, Колядень).
З дня зимового сонцестояння починали співати колядки — величальні пісні українських хліборобів. Переодягалися (виряджалися) в шкіри реальних та міфічних тварин і від хати до хати ходили колядники — молоді хлопці, які співали обрядові пісні з побажаннями благополуччя.
Люди всіляко допомагали Сонцю перемогти темряву: розпалювали багаття, котили палаючі колеса, будинки прикрашали ялиновими гілками й пекли обрядовий хліб у формі Сонця.
Особливою владою наділялися в цей час темні сили, які, за повір'ями, підступали особливо близько до світу живих.
Коляда ще занадто слабкий, і йому треба кілька днів, щоб набратися сил і протистояти своєму головному опонентові — богу нижнього світу, повелителю зими, холоду і смерті — Карачуну.
Вважалося, що остання битва відбувається через три дні після Різдва Нового Сонця — 25 грудня.
Разом із житнім снопом — Дідухом — входять до нашої оселі дух поля, дух Сонця та душі померлих родичів, які оберігають земне життя.
На столі — дванадцять страв, за числом місяців року. Кутя символізувала родючість, постійність і круговорот життя, тобто фактичне безсмертя або переродження душі.
Першу ложку куті старійшина роду підкидає до стелі й промовляє: «Дідів кутею пом'яніте...»
Старе Сонце вмирає, а нове народжується — так і кожна людина саме в ці дні може народитися для нового життя.