Перша половина 1920-х — кінець 1930-х років становить унікальний час для розвитку українського краєзнавства.
Всупереч кривавій Громадянській війні, було збережено чимало пам’яток історії: документів, листів, які розповідали про історію Полтавського краю та були втрачені під час совєцько-німецької війни. Сьогодні ми поговоримо про роль Харкова та київської експедиції в дослідженні історії Полтавщини.
Особливе значення для вивчення минувшини Полтави зробила науково-дослідна кафедра історії української культури у Харкові, тодішній столиці УСРР і центр області, до якої входили полтавські землі до 1937 року. Членами кафедри були: Д. Багалій, В. Барвінський, А. Ковалевський, В. Романовський, О. Татаринова-Багалій.
У 1920-ті роки кафедра зробила чимало роботи у царині краєзнавства. Але вже у 2-й половині 1920-х років, наукова діяльність кафедри, відчула негативний вплив марксистської ідеології та класового трактування історичного процесу.
Яскраво проявився він у публікаціях науковців соціально-економічного напряму, який очолював особисто керівник кафедри Д. Багалій. У роботі "Нарис історії України на соціально-економічному ґрунті" відчутний вплив марксистської ідеології, історія відображена як процес боротьби класів.
Завідувач однієї з секцій В. Барвінський продовжив збирати архівні матеріали з історії промисловості Лівобережної України 2-ї половини XVIII століття. Він описав і промисли Полтави.
Селянську історію Слобідської України 1-ї половини ХІХ століття досліджувала Н. Мірза-Авак’янц, яка займалася проблемою функціонування капіталізму у сільському господарстві України 2-ї половини ХІХ-ХХ століть, вивчала форми землеволодіння за 1860-1914 роки та селянські рухи в Україні ХІХ – на початку ХХ століть. М. Горбань вивчав становище козацтва Лівобережжя кінця XVIII століття – 1-ї половини ХІХ століття на основі архівних матеріалів Харківщини, Полтавщини, Чернігівщини (побут, звичаї, уклад мешканців).
Велике значення для розвитку історичної науки на Полтавщині мала організована влітку 1939 року Наркоматом народної освіти експедиція молодих архітекторів, на чолі з Василем Кричевським по селах Полтавщини для дослідження селянських хат, які повинні були поступитися місцем новим будівлям. Дослідники ставили собі за мету дослідити історію полтавських поселень та вивчити проєктну документацію. Експедиція була не дешевою: дослідники взяли з собою плівку, на яку фіксували увесь процес.
Також Кричевський робив замальовки внутрішнього і зовнішнього оздоблення хат. Пізніше із цих замальовок Г. Галян укладе каталог "Українська хата", що стане важливим джерелом для вивчення історії українського побуту.
Полтавщина здивувала дослідників не тільки природою і багатством народного мистецтва, а насамперед людьми. Переживши Голодомор 1932-1933 років, бідно і не дуже сито живучи, вони були завжди привітними та відкритими. Учасників експедиції приймали як бажаних гостей, охоче ділилися своїми знаннями про побут і звичаї, співали народні пісні, які записувалися збирачами.
Першим регіоном, який відвідали дослідники стала північно-західна Полтавщина: Хорольщина та навколишні райони. Пізніше було місто Миргород з навколишніми селищами та селами, такими як Попівка, Великі Сорочинці, Яреськи, Шишаки та інші. Всього 30 населених пунктів вдалося об’їхати краєзнавцям.
Звичайно, всі дослідження ішли в руслі класової боротьби, усім українцям приписувалося "вічне прагнення" жити в союзі з "російським народом". Однак, попри таку заідеологізованість, науковцям вдалося зібрати унікальний матеріал про полтавський край, який актуальний і на сьогодні.