Відставання від Заходу і криза: що стало поштовхом для відкриття інституту в Полтаві

Опінії
15 березня, 13:19
Відставання від Заходу і криза: що стало поштовхом для відкриття інституту в Полтаві

Російська імперія суттєво відставала від Заходу.

Журналіст, історик

У кінці ХІХ – на початку ХХ століття Російська імперія, як і решта країн Європи та Північної Америки, вступила в новий етап свого розвитку, який з подачі Володимира Леніна назвали періодом імперіалізму.

Він характеризувався завершенням процесу промислового перевороту, загарбницькими війнами, що супроводжувалося жорстким колоніальним гнітом, грабунком переможених народів. Сама Росія у цей час була новою промисловою державою, якщо порівнювати її економічний розвиток із тією ж Великою Британією чи Францією.

Початок ХХ століття ознаменувався ще і тим, що на фоні індустріалізації та урбанізації (зростання міст), багатих природних ресурсів імперії в країну ринув європейський та американський капітал.

Робоча сила була дешева, та і робітники Російської імперії не приймали тоді так сильно (до подій початку першої революції 1905–1907 рр.) соціалістичних революційних ідей, як це робили пролетарі Європи.

Проте буржуазія та промисловці зіткнулися з проблемою малоосвіченості місцевого населення, багато хто не тільки не вмів керувати складними станками, але і не знав, як написати своє ім’я і прізвище.

Ситуацію ускладнив і демографічний вибух, який охопив усю імперію включно з Україною, зокрема на межі століть. Людей ставало дедалі більше, але вони здебільшого були безграмотні.

Саме тому російський уряд почав розуміти, що для збереження могутності економіки, яка була основою стабільності імперії, потрібно підвищувати загальний рівень освіченості населення. По імперії почали створювати педагогічні навчальні заклади. В Україні ситуація була набагато гірша, ніж у тій же європейській частині Росії, бо царський уряд повністю русифікував освіту, чужа мова була малозрозуміла вихідцям із села. Погіршувала ситуацію і майнова або класова нерівність, адже для більшості селян було важко потрапити до університету, це вело до того, що освіту надавали або дяки, або вчителі з Росії чи вихідці з дворянських родин.

На початку ХХ ст. у провідних європейських державах існували закони про загальнообов’язкову освіту, Російська імперія ж не мала такого закону, тому ситуація була складною.

Освітою керували переважно шовіністичні кола, які всіляко придушували і знищували спроби поширення національної освіти, вбачаючи у цьому сепаратизм і загрозу існування імперії. Учителі постійно перебували під поліцейським наглядом.

Зміни почалися з початком революційних подій 1905 року. Хода 9 січня 1905 року у Петербурзі містила вимоги до царя “загальної та обов’язкової народної освіти за державний рахунок”. Розстріл цієї демонстрації і подальше розгортання революції призвели до створення спілок учителів, інтелігенції з вимогами змін в освіті, запровадження її обов’язковості, загальності, демократизації, можливості навчатися рідною мовою.

Радикалізм змусив царя 17 жовтня 1905 року видати Маніфест про політичні свободи, який задовольнив частину вимог. Почали відкривати нові школи, розробляти нові навчальні плани. Молодь із селянських родин отримала право вступу до університетів, вищі навчальні заклади отримали ширшу автономію.

У 1905 р. серед міських жителів Полтавщини осіб, які вміли читати і писати, було близько 40 %; варто зазначити, що у містах у той час жили переважно євреї та росіяни, серед населення сіл губернії, де проживали переважно українці, такі навички мали близько 14 % громадян.

Початкову освіту здобували коштом підтримки земств, які покривали витрати шкіл на 80 %, 9 % припадало на плату самих здобувачів, 1 % на пожертвування і ще 10 % надавала влада.

Попри поразку революції у 1907 році і початок реакції, зміни в освіті, які були породжені викликами суспільства і розвитком капіталізму, було не спинити. На 1914 рік у Полтавській губернії діяли 2 учительські семінарії: Великосорочинська імені М. В. Гоголя, відкрита у 1904 р. з чотирирічним терміном навчанням, та Лубенська, заснована в 1911 р. У 1915 році була відкрита Прилуцька (тоді Полтавщина, зараз Чернігівська область), а у 1916 році Полтавська з трирічним навчанням.

Активно відкривалися курси навчання для дорослих. Попри реакцію проводилися з’їзди вчителів. І Всеукраїнський з’їзд народної освіти відбувся у Петербурзі у період з 23 грудня 1913 по 3 січня 1914 року. Освітяни вкотре підіймали питання навчання рідною мовою усіх національностей імперії, розробили програму реформування теоретичного, позашкільного і сімейного виховання, усунення влади від впливу на національну освіту. Окремо обговорювалася необхідність зростання якості освіти вчителів і необхідність відкриття нових університетів та інститутів з розширенням можливостей навчання усіх національностей імперії.

Це було дуже актуально. На 1913 рік на Полтавщині діяло 1700 шкіл, для яких катастрофічно не вистачало кваліфікованих вчителів. Четверта частина учнів через бідність не могла довчитися навіть до кінця першого навчального року і залишала школу. Не краща була ситуація і з учителями, які здобували свої знання на коротких курсах, часто не маючи ґрунтовної середньої освіти.

На фоні цих усіх подій згідно рішення попечителя Київського навчального округу вирішено було відкрити два педагогічні навчальні заклади у Полтавській (місто Полтава) та Волинській губерніях (місто Житомир) у 1914 році.

Так розпочалася історія сучасного Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка.

Спеціально для «Останнього Бастіону»

Читайте також:
Українізацію вишу започаткував Олекса Левитський.
27 березня, 12:31
Успенську церкву підірвали на «раз-два-три».
02 березня, 10:16
про перелицювання зелених лапсердаків
11:29
Туреччина перетворилася на своєрідний аналог «русского мира».
вчора, 09:50
РФ і так тривалий час мозолила очі саудитам своїм втручанням в політику на Близькому Сході.
27 березня, 10:10
нове, доволі оригінальне, соціал-нацистське прочитання клятви Гіпократа
27 березня, 09:01