Москва продає ілюзію близького перемир'я. Значить українець замість того, щоби планово готуватися до оборони, вважає, що буде мир.
«Гірше війни із Москвою, може бути лише мир із Москвою». Це слова не мої, але вони дуже точно змальовують поточну ситуацію, бо припинення екзистенційної війни переговорами не можливе.
А війна таки екзистенційна, бо від її висліду залежить існування української нації та московської імперії: або-або. Тому нинішні розмови про мир — це всього лиш агресивна і вишукана інформаційно-психологічна операція ворога (і безкорисних ідіотів), яку він реалізовує у розпал свого генерального наступу і вирішального кидка.
Зрозуміло, що будь-якими переговорами не вдасться відновити справедливість, територіальну цілісність України, компенсувати збитки, заставити Москву заплатити за воєнні злочини. Троянський мир потрібен Москві хіба лиш як передишка, якщо нинішній генеральний наступ буде зірвано і росія опиниться обеззброєною, знекровленою на роки.
Ну, от тоді мир буде до Кремля рятівною паличкою. Щоби перетравити загарбане, відновитися, ослабити підтримку союзників і запустити в Україну руйнівне громадянське протистояння.
Наразі аксіома проста — особливо для військових та військовозобов'язаних громадян. Військо не веде переговорів, воно вбиває ворога, щоби не лишилося з ким вести переговори, а розмови про мир навпаки розхолоджують.
Москва продає ілюзію близького перемир'я, а значить українець замість того щоб планово готуватися до оборони країни вважає що це вже не його справа. Ось справжня мета Москви: обеззброїти Україну, заколисати та завдати рішучого удару.
Все як у пророка нації Тараса Шевченка: «Присплять лукаві і в огні її окраденную збудять». Хто хоче миру має розуміти, що мир можна отримати лише Перемогою, а за перемогу треба битися стільки скільки треба...
Нині армії потрібні вояки, бо лише вони можуть бути миротворцями, переможцями. Тому всі хто хоче перемоги і як наслідок миру, мусить готуватися до війни та воювати.
Нині «п'ята колона» розпочала агресивну кампанію підриву довіри війська, підриву віри у перемогу. Знищення суспільної синергії у визвольній війні та переведення її на вбивчу політичну ентропію.
Лівацькі видання, що розпочали кампанію за подолання ніби-то негативних проявів у армії, насправді підривають державу зсередини. Як це зрештою на замовлення Москви вже робили у минулому під час реалізації кремлем вишуканої операції під кодовою назвою «касетний скандал».
Уся ця глорифікація гнєзділовщини, підрив довіри до армії, вишукування і висвітлення будь-яких негативних проявів (бо саме армія є стрижнем державності) має чітку мету — знищення чи максимальне ослаблення державності. А відтак, знищення чи максимальна маргіналізація української нації.
Переконані, що пасіонарна частина нації добре розуміє цю гру і не дасть зробити з себе ритуальну вівцю. Зараз країні потрібні воїни, а не крикуни; бійці на передовій, а не «виборці».
Мир — це виключно виграна війна, все інше приведе до повільної неухильної страти. Найбільше, що зараз потрібно добровільна мобілізація, її заохочення, суспільне сприяння і навпаки активне несприйняття дезертирству і підривним кампаніям.
Заморозити ситуацію зараз — це дати шанс зовнішньому ворогу перегрупуватися, а внутрішньому зберегти та посилити режим внутрішньої окупації. Тому треба не переставати стріляти й битися, продовжуючи не просто вірити, але й наближати співучастю нашу спільну Перемогу!