Микола Москаленко із лав 116 Окремої бригади Сил Територіальної оборони написав присвяту полеглому побратимові. Життя воїна обірвав снаряд.
Фронтовик люб'язно поділився із нашою редакцією поезією, яку написав у пам'ять про полтавця Олександра Шуста, який днями загинув на передовій. Своєю чергою, «Останній Бастіон» публікує ці зворушливі рядки для вас, шановні читачі:
Не плач кохана я загинув,
за мене поцілуй нашу дитину,
пробач, як обіцяв — не повернуся,
від кулі в землю я уткнувся,
вам жити і радіти в мирі,
а я уже лежу в сирій могилі,
не встиг тобі ще раз сказати,
кохаю — ти повинна знати.
Мамо я тепер уже далéко,
у дитинстві ти казала,
що приніс мене лелека,
а зараз він забрав мене на крилах у небесá,
тому що воїна душа як в немовля чистá,
насправді ангел обертається на птицю,
і супроводжує на цьому й тому світі,
мабуть, так зачаровано дивитися в слід лелекам,
бо душі воїнів несуть вони з далéка.