Ув'язнений на більше ніж два місяці в підземній пастці на глибині 700 метрів чилійський шахтар Едісон Пена вперто продовжував тренуватися.
Едісону Пені потрібна пара бігових кросівок – і якомога швидше. Останні декілька тижнів він бігав у важких шахтарських черевиках в 700 метрах під землею, темними тунелями шахти Сан Хосе в Чилі.
Не дивлячись на спеку і понівечені ноги, він прив'язував до себе дерев'яний піддон, щоб посилити опір і відволіктися від наростаючої тривоги, вмикав ліхтарик і біг, не знаючи, чи побачить коли-небудь сонячне проміння.
Тим часом над його головою розгорталася масштабна рятувальна операція: спеціалісти та інженери з усього світу намагалися звільнити Едісона та інших шахтарів, котрі опинилися у підземному полоні після обвалу шахти Сан Хосе в пустелі Атакама.
«Я біг, щоб забути, що я в пастці, - говорить Едісон. – Я біг в темряві, і це було жахливо. Я опинився в ситуації, яку годі собі уявити, але продовжував бігти. Якщо ви покажете Богу, що можете боротися, він почує вас. Богу не подобається, коли ми здаємося»
Сьогодні світ знає Едісона Пену як «шахтаря №12» або «шахтаря, який біжить». Але в 2007 році він був лише одним із сотень роботяг, що стікалися до пустелі Атакама у пошуках вугілля і золота.
Едісон обійняв посаду гірничого механіка на шахті Сан Хосе, котра вже давно зажила недоброї слави через безліч обвалів і нещасних випадків. П'ятого серпня 2010 року Едісон та 32 інших шахтарів працювали на глибині 700 метрів під землею.
Раптом вони почули оглушливий гуркіт і побачили стовп пилу, який піднімався вгору. Коли пилюка розсіялася, шахтарі зрозуміли, що стався серйозний обвал, який повністю позбавив їх зв'язку зі світом і залишив без електрики та надії на швидке звільнення.
У хаосі завалів їм вдалося дістатися до невеликого запасу продуктів, розрахованого на те, щоб прогодувати 25 людей упродовж двох днів. Там було декілька банок консервів, 24 літри згущеного молока і 93 пачки печива. Вони знайшли також 10 пляшок води, але вже невдовзі зрозуміли – доведеться пити брудну і маслянисту технічну воду, щоб залишитися живими.
Упродовж наступних 17 днів поховані заживо люди з усіх сил намагалися не зневіритися у порятунку. Вони ділили пайки на все менші й менші порції, збиралися на спільну молитву і кожної миті дослухалися, чи не наближаються рятувальники.
Запаси їжі невмолимо танули: одного дня обід шахтарів складався з половинки консервованого персика, поділеного на 33 частини, іншого – з печива та води.
Едісон Пена був таким зголоднілим і виснаженим, що ледве міг підвестися та відійти убік, щоб справити нужду. Він намагався якомога більше часу проводити згорнувшись на землі, намагаючись зберегти сили та здатність мислити.
«Ми нічого не бачили і не чули, згадує Едісон. ‒ Ми повільно помирали, подих за подихом»
Нарешті, після численних спроб пробитися крізь масивні нагромадження каменю і породи, рятувальники максимально наблизилися до замурованих під землею – від підземної печери їх відділяли якихось 20 метрів.
Почувши звук свердла і свист повітря, яке надходило до печери, шахтарі несамовито закричали та стали передавати один одному пляшку з брудною водою, ніби це було шампанське. Вони написали записку і закріпили її на кінчику свердла: «з нами все гаразд, ми у сховищі, нас 33».
Передавши шахтарям їжу, воду та цигарки, рятувальники стали повільно розгрібати завали. Але рятувальна операція загрожувала повторним обвалом, тому роботи велися дуже повільно: людей внизу попередили, що їхнє визволення може розтягнутися на чотири місяці, або й на довше.
Едісон Пена не на жарт розлютився. Тепер, коли йому не загрожував голод і апатія, він злився на гору, на шахту, на своє безсилля.
«Лють не давала мені всидіти на місці, і я почав бігати», ‒ згадує він.
До того, як Пена опинився під завалом у шахті, він їздив на роботу велосипедом, витрачаючи на дорогу по дві години. Час від часу він робив пробіжки, і від занять спортом почувався ліпше.
Але тут було усе по-іншому. Інколи він долав по 5 кілометрів запиленими тунелями, тягнучи за собою дерев'яний піддон. Іншого разу біг «без нічого», подовжуючи дистанцію до 10 кілометрів. Кожна пробіжка вимагала від нього все більших вольових зусиль – підвищена вологість в шахті утруднювала дихання, а важкі шахтарські черевики натирали ноги до крові.
Під час ув'язнення з шахтарями постійно спілкувалися психологи, відслідковуючи зміни емоційного стану. Дізнавшись, що Едісон бігає під землею, вони умовляли рятувальників передати йому кросівки та iPod. Спершу ті відмовлялися, пояснюючи тим, що передають лише життєво необхідні речі. Та психологам все ж вдалося переконати їх в тому, що саме тренування допомагають Едісону впоратися з критичною ситуацією.
Біг та інші фізичні вправи вже давно розглядаються вченими, як один з ефективних способів поліпшення психічного здоров'я. Дослідження канадських вчених довели, що 12-тижнева бігова програма позитивно впливає на самопочуття пацієнтів з комплексним психологічним розладом.
Також аеробні та силові тренування вважаються важливим доповненням до медикаментозного лікування депресії та допомагають прискорити видужання пацієнтів. Крім того, дослідження демонструють позитивні впливи фізичної активності на лікування тривожного розладу.
В деяких випадках терапевтичний ефект бігу виникає завдяки тому, що дослідники більше часу проводять на свіжому повітрі, спілкуються з іншими спортсменами та отримують підтримку оточуючих.
Едісон Пена не мав ні затіненої паркової доріжки, ні колег-спортсменів, а вся його підтримка зводилася до групи змучених шахтарів, котрі доброзичливо гукали «біп, біп» кожного разу, коли він пробігав повз них.
Тим не менше, тренування допомагали Едісону триматися. Він позбавився шахтарських черевиків, увімкнув свого улюбленого Елвіса Преслі та знову побіг.
«В мені боролися дві людини, ‒ говорить Едісон. ‒ Одна хотіла зупинитися і просто здатися, а інша обирала шлях стати сильним. Кожного разу я обирав життя – я біг і сподівався на порятунок».
Тринадцятого жовтня, через 69 днів після обвалу, Едісон Пена важко втиснувся до вузької рятувальної капсули. Він був дванадцятим з 33-х шахтарів, котрі були підняті на поверхню після двох місяців ізоляції та відчаю.
Перебуваючи під завалом, шахтарі уклали пакт і пообіцяли не розповідати нікому про те, що діялося в підземній печері. Але правди все рівно було не зупинити, і Едісон Пена почав записувати свої думки на диктофон: про те, як він з товаришами боровся за життя під землею; про те, що у Бога є план для кожного з нас; про те, як він, Едісон, любить Елвіса Преслі – і це він продемонстрував, виконавши свою версію пісні Return to Sender.
Невдовзі після дивовижного спасіння Едісона Пену запросили взяти участь в Нью-Йоркському марафоні. До цього він ніколи не був за кордоном і не брав участі в масових стартах. Він навіть не мав підходящого для змагань взуття. Коли організатори марафону надіслали йому пару бігових кросівок у подарунок, це його розчулило до сліз.
«Я хотів би у цьому марафоні вибігти з чотирьох годин, ‒ ділився Едісон. ‒ Знаю, це буде складно, але я не боюсь. Я вірю, що у мене все вийде»
Джерело: "Ногибоги"