Загадкова для більшості європейців країна висхідного сонця притягує своєю унікальністю. Без перебільшення, нам є чому повчитися в японців.
Чарівність речей, смуток самотності, приглушеність на межі зникнення фарб і звуків, сліди часу, вічне в поточному, зламана гілка та інші красиві метафори. Ними можна пояснити наступні складні для перекладу японські слова:
«Сумна чарівність речей» пов'язана багато у чому зі свідомістю тлінності, швидкоплинності життя, з її ненадійною, тимчасовою природою. Якби життя не було таким швидкоплинним, то в ньому не було б і чарівності.
Особливий стан душі, коли людина гостро відчуває швидкоплинність часу, крихкість та мінливість буття. Японські письменники із гумором ставилися до тлінності світу: «Так, ми всі пливемо, але весело, як гарбуз, що підстрибує на хвилях».
Це поняття середньовічної естетики, може бути описане як «сум самотності», або «приглушеність на межі зникнення фарб і звуків». Одного разу Мацуо Басьо запитали, що таке сабі? І він відповів, що уявляє собі стару людину, котра одягає парадний одяг, щоби вирушити до палацу.
Басьо ніколи не давав чітких визначень, він висловлювався метафорично, втрачаючи загадкові фрази, сповнені прихованих смислів, які потім його учні інтерпретували. Сабі важко вловити, в нього не можна тицьнути пальцем, воно швидше розлито в повітрі; іноді також описується як «краса давнини».
Це вже інший бік сабі; для його опису можна вибрати слово «спрощення». Якщо нанизувати визначення, то підійдуть слова «бідність», «скромність», «самотність мандрівника у дорозі», «тиша, в якій чути рідкісні звуки — краплі, що падають у чан із водою».
Естетична категорія, що позначає особливий тип глянцю, утворений на неочищених предметах, які протягом тривалого часу схильні до дотику людських рук. Згідно із наре, японцями цінується, наприклад, камінь нефрит, у глибині якого міститься легка каламутність, густий тьмяний блиск, «ніби в його глибині застиг шматок старовинного повітря».
Це свого роду наліт (нашарування) давнини, темрява часу, що згущувалася. «Каламутність» виступає у характеристиці наре зі знаком «+», а отже не має нічого спільного з неохайністю або брудом.
Найзагадковіше поняття японської естетики, що описує «приховану красу», «таємничу красу» і важко піддається розшифровці. Відомо, що це слово запозичено у китайських філософів і означало «глибокий», «неясний», «таємничий».
Тут мова про «вічне — поточне» або «вічне у русі теперішнього». У поезії тривірш-хайку у стилі фуекі-рюко — це відчуття сталості й непорушності вічного у світі, що безперервно змінюється.
Колись це слово означало «зламану гілку», а нині має буквальне значення «гнучкість». Японці змальовували шіорі стан духовної зосередженості, необхідної для розуміння глибинного сенсу явищ.
Учень Басьо — поет Кьорай — писав, що це поняття слід розуміти як «співчуття», «сум», жалість», водночас воно не виражається ні змістом вірша, ні словами. Почуття шіорі може бути передано звичайним чином, а полягає у підтексті, який розкривається через асоціації.
Це тип і відчуття краси, що виник у XIV столітті, й асоціюється із в'язким терпким смаком хурми. Шибумі передає відчуття терпкої гіркоти буття, простоту, мужність, відмову від красивості, необробленість форми, початкова недосконалість: тобто це — найвища міра краси та похвали красі.
Насамкінець медіаагенція «Останній Бастіон» нагадує своїм читачам про те, що людям, які живуть у постійному стресі, слід глянути на японців. У них є цікава практика, що допоможе впорядкувати роботу і весь плин життя.