Чотири тези стосовно української боротьби за Незалежність
Перше. Наша національна єдність. В минулому все було плачевно – перманентна внутрішня війна за владу і розкол суспільства. Зараз все навпаки.
Друге. Відсутність другого, третього і четвертого фронту. В минулому нам майже завжди треба було воювати з кількома ворогами одночасно. Зараз фронт один, ворог один. Більше того, в нас є реальна підтримка десятків потужних держав, цього раніше теж ніколи не було.
Третє. В нас потужна і досвідчена регулярна армія, а не створене з нуля за пару місяців ополчення чи партизанські загони. Не завжди, але часто було саме так.
Четверте. У ворога нема потужної ідеологічної зброї. В часи Хмельницького і Мазепи це була «єдина віра», в часи Петлюри та Бандери – комунізм. Зараз ворогу нема чого запропонувати, крім російського імперіалізму зразка позаминулого століття.
Все це дало нам вистояти в критичний момент і дає великий шанс на стратегічну перемогу.
Але треба розуміти, що наша перемога станеться не тому, що наш ворог слабкий. Він не слабкий. Він жорстокий, цинічний, часто неефективний в застосуванні своїх можливостей, погано керований, але не слабкий.
Наш успіх на полі бою – це не свідчення слабкості ворога, це свідчення надзусиль та супер-ефективності нашої армії та нації.