"Минуть жахливі криваві роки боротьби і невпинна праця синів твоїх загоїть рани кривавої руїни, дасть пишні скарби для всіх народів світу, дасть спокій і щастя Великій, Вільній Самостійній Україні", - Симон Петлюра
Що знаємо про нього ? Він прийшов із світанком визвольних змагань і назавжди залишився в пам'яті українців, як Прометей. Він бачив і знав за що змагався, життя своє віддав за найсвятіше - за Україну.
Щоби зрозуміти велич цієї постаті в українській історії, необхідно багато разів перечитати його публіцистичну спадщину, спадщину журналіста-державника. Вона привертає своєю неординарністю та винятковістю.
Ще під час революції 1905 року, Симон Петлюра закликає свій народ до боротьби за соціальне і національне визволення.
"А ти, зневірений і втомлений, блукаєш серед цього бруду, чуток, провокацій, підлесливих обіцянок, котрі тільки розпорошують твої сили й розбивають твій дух. Зневір'ю, розчаруванню не може бути місця в час, коли на довгі літа вирішується твоя доля, твоє щастя, твій добробут. Тільки міць, єдність та тверде, непохитне стремління до повної незалежності й свободи може бути нашим побратимом..."
Життєві дороги Симона Петлюри переорані бурхливими подіями революційної доби на Сході Європи; українське поле національно-визвольних змагань засівалося роками 1917-1926. Саме тоді всі національно-творчі елементи з запалом кинулися до праці з народом і серед народу. Симона Петлюру бачимо скрізь: на мітингах, з'їздах і в комітетах; на партійних засіданнях, у земстві і на парламентській трибуні Центральної Ради. Йому належить честь організації української республіканської армії, - відтворення занедбаної традиції збройної боротьби за Батьківщину. Військові з'їзди дали йому військове міністерство; повстання року 1918 зробило його першою особою в армії; боротьба з російською навалою поставила його на чолі держави, - ім'я його козаками занесене було до найдальшого села, до кожної хати. Упродовж якихось двох літ звичайна людина стає керівником держави; скромний працівник пера перетворюється на головного отамана української республіканської армії. Симон Петлюра був політиком, талановитим військовим та чудовим промовцем. Перипетії визвольної боротьби примусили Симона Петлюру залишити межі Батьківщини і виїхати за кордон. З ним виїхав уряд і значна частина республіканської армії. Рік 1920 розпочинає еміграційний період його чинности, продовжений до дня трагічної загибелі. Означається він перебуванням у Тарнові, Варшаві, Будапешті, Відні, у Швейцарії і, нарешті, в Парижі.
Українці самі не знають, кого вони мають серед себе. Вони гадають, що Симон Петлюра - видатний редактор, патріот, громадський діяч тощо. Це все правда, але не ціла правда. Петлюра - безмірно вищий за те, що про нього думають. Він - з породи вождів, людина з того тіста, що колись у давнину закладали династії, а в наш час, демократичний час стають національними героями...
Буде він вождем народу українського. Така його доля! - ці слова були написані академіком Коршем напередодні Першої Світової Війни. Вони якнайглибше розкривають велич Петлюри, сина полтавської землі, чий світогляд формувався під впливом Шевченкового "Кобзаря" та творів Івана Котляревського.
У 1924 році разом із дружиною та дочкою Лесею Симон Петлюра оселився в Парижі. Тут активно займався публіцистичною діяльністю, висвітлюючи недавні події в Україні та завдання еміграції. Чимало його матеріалів було опубліковано в часописі "Тризуб". Симон Петлюра повертається до політики через слово. Однак 25 травня 1926 року Шварцбарт виконує, спланований Москвою наказ, знищити Петлюру. Пострілами з пістолета на паризькій вулиці Расін вбито Головного Отамана УНР.
Поховано Симона Петлюру в Парижі на Монпарнаському кладовищі. Він став символом боротьби за волю й незалежність України, а також відродив забуті традиції до збройної боротьби за Батьківщину, створивши окремі українські військові частини та багато інших речей заради національної мети. Та ще сьогодні багато хто, чий розум і душа були покалічені радянським тоталітарним режимом, намагаються не згадувати імені лідера українського визвольного руху 1917-1921 років.
"Минуть жахливі криваві роки боротьби і невпинна праця синів твоїх загоїть рани кривавої руїни, дасть пишні скарби для всіх народів світу, дасть спокій і щастя Великій, Вільній Самостійній Україні", - говорив Симон Петлюра 22 січня 1923 року.
Відлуння цього звернення до українського народу співзвучне сьогоденню.