У разі війни США не в змозі виробляти всю необхідну зброю. Пентагон потребує арсеналу союзників до того, як почнуться воєнні дії.
Війни в Україні та на Близькому Сході призвели до виснаження американських запасів озброєнь і викликали тривогу щодо стану оборонно-промислової бази країни.
У потенційному майбутньому конфлікті, особливо з Китаєм, США можуть виявитися нездатними виробляти всю зброю, необхідну для перемоги.
Про це пише видання Bloomberg.
«Хороша новина полягає в тому, що Америка має регіональних партнерів, які можуть допомогти заповнити цю прогалину. Але протекціоністські правила і бюрократична інерція заважають США повною мірою використовувати промисловий потенціал союзників», – зазначають вони.
Після повномасштабного вторгнення росії в Україну військові в усьому світі були змушені збільшити оцінки обладнання, необхідного для підтримки конфлікту високої інтенсивності.
Американські верфі не встигають ремонтувати військові кораблі, не кажучи вже про будівництво нових. На противагу цьому, китайські заводи і величезні суднобудівні верфі можуть відносно швидко нарощувати виробництво: останні мають достатньо потужностей, щоб будувати 23 мільйони тонн суден проти менш ніж 100 тисяч тонн у США.
Регіональні альянси США мають вирішальне значення для стримування Пекіна. Оборонна промисловість Японії, Південної Кореї та Австралії вже виробляє деякі види озброєнь, які також є в американському арсеналі, від 155-міліметрових снарядів до ракет для ЗРК Patriot, і прагне виробляти інші.
Південна Корея і Японія можуть похвалитися високоефективними суднобудівними верфями. Австралія має досвід у таких сферах, як квантові технології і гіперзвук, які США сподіваються використати в рамках угоди AUKUS. Члени Альянсу також мають переваги у виробництві деяких ключових матеріалів і компонентів.
Тісніша оборонно-промислова співпраця з цими країнами розширить загальний потенціал і дасть змогу американським військам користуватися послугами постачальників озброєнь союзників. Це диверсифікувало б ланцюги постачання і наблизило б ремонтні роботи, виробництво і потенційні запаси до бойових дій.
Хоча профспілки і їхні політичні союзники можуть заперечувати проти офшоризації будь-якої роботи, передача частини виробництва боєприпасів і старих платформ союзникам може звільнити американських підрядників і дозволити їм зосередитися на більш сучасних системах озброєнь. Це також може відкрити нові експортні можливості для американської зброї.
Проблема полягає в тому, що деякі урядові правила, розроблені з добрими намірами для запобігання витоку американських збройових технологій і підтримки вітчизняних виробничих потужностей, перешкоджають співробітництву. Хоча обхідні шляхи існують, вони часто є малозрозумілими і забирають багато часу.
Історично найбільшою перешкодою був суворий експортний контроль США, такий як Правила міжнародної торгівлі зброєю, що контролюються Державним департаментом і обмежують передачу американських збройових технологій і досвіду за кордон. Члени Альянсу скаржаться на те, що ці правила не розрізняють друзів і ворогів і не дають планувальникам оборони достатньої гнучкості для задоволення нагальних потреб безпеки.
Тим часом Конгрес закріпив у законі нові положення «Купуй американське», які вимагають, щоб 60% основних систем озброєнь вироблялися в США, а в 2029 році цей показник зросте до 75%, з обмеженими винятками для деяких членів Альянсу. Інші правила обмежують ремонт і будівництво військових кораблів за кордоном.
США мають переглянути свій підхід.
Було б розумно з часом знизити ліміти на внутрішнє виробництво і надати більше винятків для союзників. Необхідний послідовний тиск з боку Білого дому і Конгресу, щоб чиновники нижчого рівня знали, що вони повинні використовувати наявні повноваження і активно заохочувати проєкти з союзниками.
Пентагон має визначити менш суперечливі ініціативи, які слугуватимуть моделями аутсорсингу – наприклад, звернутися до Японії з проханням збільшити виробництво Patriot або обслуговувати кораблі ВМС США на її комерційних суднобудівних верфях.
Інші зміни також можуть допомогти.
Розробка систем озброєнь, які були б більш модульними і експортованими – так, щоб союзники могли замінити свої власні компоненти, коли США зарезервують для себе більш досконалі можливості – зробила б спільне виробництво простішим і дешевшим. Спільні виробничі підрозділи могли б усунути виробничі перешкоди. Укладання більшої кількості багаторічних контрактів заохочувало б як вітчизняні, так і іноземні оборонні компанії до нарощування потужностей.
Але ні США, ні їхні партнери не можуть дозволити собі чекати, поки цей процес не стане безперешкодним. Краще вирішувати проблеми зараз, до того, як почнуться воєнні дії, резюмують редактори Bloomberg.