Ненависть до влади сильніша за страх перед ворогом: уроки поразки СРСР у 1941 році.
Я довго не міг зрозуміти причини тієї страшної катастрофи, яка сталася з Червоною армією в 1941–1942 роках.
Практично вся кадрова армія була знищена.
Мільйони полонених і мільйони дезертирів. Як так сталося? Що трапилося?
У версію про неготовність до війни та раптовість нападу я ніколи не вірив. Якщо СРСР, який побудував більше танків, ніж було в усьому іншому світі разом узятому, був не готовий, то хто тоді був готовий? Уся країна гарячково готувалася до великої війни. І досвідчених військових вистачало — країна постійно воювала: з японцями, з фінами, з поляками. Сотні радянських військових радників пройшли через Іспанію, де на рівних билися з фашистами. У СРСР тисячами готували льотчиків, танкістів, моряків, ворошиловських стрільців, парашутистів. «Якщо завтра війна, якщо завтра в похід — будь сьогодні до походу готовий!»
Адже були справжні герої. Був одинокий танк, який зупинив просування цілої танкової групи німців під Расейняєм. Був Зіновій Колобанов, який на своєму КВ знищив із засідки 22 танки німецької 6-ї танкової дивізії. Це не вигадки радянської пропаганди — це було насправді.
І такий страшний розгром. За перші три тижні війни німці захопили величезну територію площею 700 тисяч кв. км, що приблизно втричі більше території Польщі. Уже на сьомий (!) день війни німці увійшли до Мінська. Від прикордонного Бреста до Мінська — 345 км. Від Мінська до Москви — 800 км. Тобто німці ЗА ТИЖДЕНЬ пройшли майже третину шляху від кордону до Москви.
А через чотири місяці після початку війни в Червоній армії залишалося лише 8 % (!) особового складу від числа учасників боїв на 22 червня 1941 року. За цей час Радянський Союз втратив 72 % усіх своїх танків, 34 % військових літаків, 56 % стрілецької зброї, 69 % протитанкових гармат, 59 % артилерії та мінометів. На території СРСР, окупованій до листопада 1941 року, до війни проживало близько 40 % населення країни, там добувалося 63 % вугілля, виплавлялося 58 % довоєнної сталі та 60 % алюмінію. За перші чотири місяці війни в найбільших оточеннях у німецький полон здалися 2 млн 285 тис. солдатів і офіцерів Червоної армії, включаючи багатьох генералів і навіть двох командувачів арміями. Війська залишали ворогу в цілості й схоронності танки й гармати — німці отримали майже 10 тисяч непошкоджених танків і 16 тисяч гармат.
Звичайно, в німців тоді була найсильніша у світі армія, яка блискавично розгромила Францію. Але справа не тільки в цьому. І не в тому, що німецькі танки й літаки були значно кращими за радянські. Не були. Мені здається, що головна причина — у людях. Вони НЕ ХОТІЛИ ВОЮВАТИ за більшовиків. Спробую пояснити — чому.
Багато хто уявляє собі довоєнне життя в СРСР за веселими комедіями Александрова: «Ох, добре в країні радянській жити, ох, добре країною улюбленою бути!» Тим часом нам сьогодні важко навіть уявити ту атмосферу страху, якою була просякнута країна. І ту безпросвітну бідність, у якій жили радянські люди. Я розповім вам лише про кілька указів, які були ухвалені в 30–40-х роках.
Звичайно, ви чули про «Закон про три колоски».
А коли він був ухвалений, знаєте? У 1932 році — у самий розпал Голодомору, коли від страшного голоду померло кілька мільйонів людей. А знаєте, яке покарання було за цим законом? «Застосовувати як міру судової репресії за крадіжку колгоспного й кооперативного майна вищу міру соціального захисту — розстріл із конфіскацією всього майна, а за пом’якшувальних обставин — позбавлення волі на термін не менше 10 років із конфіскацією всього майна. Амністії не застосовувати». До війни за цим Законом було засуджено 127 113 осіб.
І було ще багато інших законів:
у 1935 році — про кримінальну відповідальність підлітків із 12 років за крадіжки, насильство, тілесні ушкодження та навіть убивства;
у 1939 році скасували умовно-дострокове звільнення — «сидіти від дзвінка до дзвінка»;
у 1940 році — за виробничий брак директори й інженери отримували по 5–8 років тюрми;
підвищували норми виробітку та одночасно знижували зарплату;
запровадили 8-годинний робочий день і 7-денний робочий тиждень, за самовільний відхід із підприємства — в'язниця до 4 місяців;
у 1941 році ввели кримінальну відповідальність за безквитковий проїзд і зупинку поїзда стоп-краном — від 1 до 3 років тюрми;
учнів ремісничих училищ саджали до трудових колоній за прогули.
Робітникам на оборонних підприємствах узагалі забирали паспорти, щоб вони не могли залишити завод.
А в селі було ще гірше. Грошові виплати не перевищували 3 рублів за трудодень, а часто розплачувалися картоплею — у 1940 році всього 1,6 кг картоплі за день роботи. Хто не виконував норму трудоднів, того виключали з колгоспу, забирали присадибні ділянки та позбавляли пільг. У 1940 році так позбавили 7,7 % селян.
Додайте сюди ще й примусову покупку державних облігацій, які так ніколи й не були погашені. Додайте «Торгсин», який під час голоду вимінював у людей останнє золото на хліб і крупу.
В армії було ще страшніше.
Громадянську війну виграли не Будьонний і Ворошилов, а професійні військові царської армії, які перейшли до більшовиків. Але у 30-х роках більшість із них знищили — у справах «Весна» й «Великий терор».
Із п’яти перших маршалів — двох розстріляли, один загинув під тортурами.
Із 15 командувачів арміями — усіх розстріляли.
Із 62 командирів корпусів — 58 розстріляли.
Із 201 командирів дивізій — 122.
Загалом було знищено 80 % командного складу Червоної армії.
У роки Великого терору було розстріляно щонайменше 681 692 особи, а загалом за політичними мотивами арештовано понад 1,3 мільйона осіб. У кожного з них були рідні й друзі, які також постраждали.
А от фіни хотіли воювати за свою країну. І їх не лякала ні перевага в техніці, ні чисельна перевага Червоної армії. Хоч у них було всього 32 танки на всю країну й 2 бронеавтомобілі, а в радянських військ на тому фронті — 2289 танків. Артилерії й мінометів у радянських дивізіях було вп’ятеро більше, літаків — у дев’ять разів.
Все вирішують люди, а танк — це лише шматок заліза.
Автор: Dmitry Chernyshev