Знайденим у середині ХІХ століття у лісах Волині артефактом цікавилися навіть німецькі нацисти у часи Другої світової війни!
Загадковий залізний наконечник списа був знайдений у 1858 році під час орання поля місцевими мешканцями в урочищі Великий Ґронд у південно-західній окраїні теперішнього села Сошичне, Камінь-Каширського району, Волинської області, в 30 км від міста Ковель. Артефакт знаходився на невеликій глибині, безпосередньо під дерновим шаром в лісистій болотистій місцевості. Виявив його Ян Шишковський і передав своєму родичу, відомому польському збирачеві старожитностей Александру Шумовському, який направив фотографію наконечника авторитетному датському рунологу Людвіґу Віммеру.
Обидві сторони листоподібного наконечника були інкрустовані рунічними символами. Напис був розшифрований – "Tilardis", що інтерпретується як "вершник" (скакун), або, як вважав професор Йоханнес Хупс (нім. Reallexikon der Germanischen Altertumskunde, Том 17), "скакун до мети" (або "той, хто влучає у ціль").
Характеристики знахідки:
Існує версія, що незадовго до початку Другої світової війни, у 1939 році оригінал наконечника був викрадений німецькими археологами в одного польського колекціонера історичних коштовностей. Цими німцями насправді виявилися представники товариства "Аненербе" (нім. Ahnenerbe, у перекладі – "Спадок предків", – німецьке товариство з вивчення давньогерманської історії та культури, засноване у 1935 році райхсфюррером СС Генріхом Гіммлером), які у рамках акції збереження (вивезення) культурних пам'яток прибирали до своїх рук усе, що могло зацікавити.
Німецькі дослідники свято вірили, що наконечник ковельського списа – це унікальна реліквія часів могутніх ґотів, котрих вони вважали своїми пращурами. А власник цього списа – легендарний ґотський вождь Тілардіс, котрий вивів готів з терен Причорномор'я (колиски ґотів) вбік сучасної Німеччини. Про цю історичну епоху досить розгорнуто оповідає дослідник-історик Марк Щукін у російськомовній книзі "Готский путь".
Як відзначають археологи та мистецтвознавці, написи на ковельскому наконечнику списа нанесені технікою срібної інкрустації й мають буквенно-символічний зміст. Потрапивши відразу ж до колекції польського збирача старожитностей Александра Шумовського, що жив тоді у Чернігові, наконечник досить швидко став надбанням наукової громадськості.
У 1875 році частина знаків була прочитана і датована відомим датським дослідником рун Людвіґом Віммером. Знахідка неодноразово демонструвалася і фотографувалася. З оригіналу були зроблені у 1880 році гіпсова копія в Берліні і в 1884 році зліпок в Варшаві.
Як пише дослідниця скандинавської старовини Е. Мельникова, про наконечник забули майже на 55 років, а потім знову він з'явився у 1940 році:
«Почалася Друга світова війна, і наконечник потрапив у Берлін-Далем, тобто вочевидь, в Німецький археологічний інститут. Тут подружжя Краузе у 1940-1941 рр. докладно дослідили напис і виготовили серію фотографічних знімків, встановивши автентичність знахідки. По завершенню війни наконечник був вивезений до Верхньої Франконії і там знову загадково зник» (цит. за Мельникова Е.А., Скандинавские рунические надписи, 2001).
Видатний рунолог Людвіґ Віммер підкреслював, що на ковельському списі знаходиться один з найдавніших рунічних написів, і вказував на надзвичайну схожість як декору, так і написи з наконечником, знайденим у 1865 році у Дамсдорф-Мюнхеберзі (земля Бранденбурґ).
Він також звертав увагу на необхідність читати напис справа наліво, тобто від втулки до вістря, і відзначав велике значення ковельської знахідки не тільки для рунологів, але й для германістики та історії культури в цілому.
Цікаво, що місцевість Бранденбурґ (і не тільки вона, а й сусідня Померанія з Саксонією) у минулому була заселена слов'янськими племенами і звалась – Бранібор, тобто "Оборонний сосновий ліс"; тож така подібність обох списів аж ніяк не випадковість.
На обох сторонах ковельського наконечника (А, В) праворуч і ліворуч від реберця срібною інкрустацією нанесені символічні і літерні знаки. На втулці є два паска, кожен з трьох кілець. Інкрустація була досить сильно пошкоджена вже на той час, коли наконечник витягли із землі, однак більшість знаків читається досить впевнено.
На стороні А зліва від реберця нанесений напис, що складається з восьми старшорунічних знаків висотою 0,6-1,0 см. На цій же площині над верхнім паском поміщений гурток з крапкою посередині. На поверхні справа вгорі і внизу розташовані такі ж гуртки, а між ними – півмісяць, звернений до реберця, і звивиста фігура з закругленими кінцями.
В. Краузе вважає, що останній знак складається з двох гачків, з'єднаних лінією, і може бути символом блискавки. На стороні В зліва від реберця вгорі знаходився нечитабельний знак, нижче – свастя з подвійними вигнутими кінцями (ліва верхня частина не збереглася) і знак у вигляді колоса (по три відростка з кожного боку з подовженим стеблом). Праворуч від реберця поміщені два концентричних кільця з точками в центрі, свастика звичайного типу і звивиста фігура з закругленими кінцями.
Ці солярні символи, імовірно, наносилися з певними сакральними, магічними цілями. Наприклад, з метою освятити зброю, захистити її власника, задобрити духів та закликати предків і богів на допомогу. А інод з обрядовою метою, коли самі предмети виступали священними предметами, себто ритуальною атрибутикою.
Як зазначають деякі експерти з рун, швидше за все цей наконечник використовувався в рунічній магії. Скандинавські саги сповнені свідчень про чаклунство над зброєю. А сам напис "Тілардіс" – це ім'я не вождя, а самого списа.
Звичай наречення зброї власними іменами був поширений у давньогерманських племен. У "Пісні про Роланда" згадуються мечі з власними іменами "Морглайс", "Дюрандаль", "Альтсклер", "Альмас", "Джойоза" тощо.
Деякі особливості графіки і мови напису наконечника вимагають додаткового обговорення, оскільки вони породили додаткові інтерпретації. Вже давно було звернуто увагу на те, що перша і сьома руни представлені незвичайними алографами. Подібні зустрічаються у сарматів:
Сам метальний спис називається "дротик", і немов дійсно "летить до мети", як було розшифровано Л.Віммером слово "tilardis". Мельникова зазначала, що цей спис міг належати представникам Пшеворської культури (йдеться про союз праслов'ян – дулібів, лендзян, білих хорватів, лужичан, ободритів – і кельтів – ґаллів, бойїв, бастарнів, – які проживали від верхів'я Одри до низин Тиси і Дністра; свою назву культура отримала від польського міста Пшеворськ):
«Землі ж, на яких був виораний ковельський наконечник списа, вже з кінця II ст. і, у всякому разі, з початку III ст. увійшли в зону вельбарсько-цецельскої культури, що охоплював в цей час Нижню Повісленню, Правобережну Мазовію, Підляшшя і Північне Полісся. Для вельбарсько-цецельскої культури, як і для подальшої Черняхівської, характерна відсутність в похованні зброї. Тим часом область поширення наконечників даного типу в значній мірі збігається з ареалом Пшеворської культури і захоплює Південну Скандинавію. Тому Т. Домбровська і К. Годловський вважали дуже можливим зв'язок ковельського наконечника з Пшеворскою культурою».
На сьогодні, ковельський наконечник входить в 10-ку найстаріших рунічних пам'яток та розглядається світовими рунологами й археологами як одна з найцінніших реліквій ранньої рунічної писемности. Ось таким чином, перші руни цілком природньо могли зародитися на території сучасної України, утворившись від скіфо-сарматських знаків.
Батьківщиною рун вважав "берега Азовського моря" історик, спеціаліст по історії скандинавських країн Карл Тіандер, а інший дослідник – Т. Карстен, вивчаючи питання виникнення рун, писав:
«За археологічними свідченнями, ґотські поселенці довго були в зносинах зі своєю батьківщиною на Балтійському морі, і через посередництвом цього культурного потоку створене біля Чорного моря готське рунічне письмо було перенесено на Північ».
Що ж, швидш за все, ковельський спис зберігає ще чимало таємниць. Можливо, він зберігся до наших днів в приватних колекціях, а можливо його варто шукати в державних історичних фондах Німеччини. Так чи інакше, вивчення пам'ятки допомогло б суттєво пролити світло на походження рун, та й самих ґотів.