Як корупційні зв’язки Тімура Міндіча паралізували оборонні закупівлі України.
Українське суспільство досі перебуває в очікуванні оприлюднення повного масиву записів із квартири Тімура Міндіча, які б пролили світло на його тіньовий вплив на оборонний сектор. Проте навіть без цих плівок руйнівні наслідки діяльності так званої групи «Карлсона» вже відчутні на інституційному рівні.
Спрацював класичний ефект метелика: корупційний скандал в «Енергоатомі» запустив ланцюгову реакцію хаотичних рішень, які тепер загрожують паралізувати закупівлі для Збройних Сил України. Під ударом опинилися наглядові ради ключових оборонних агенцій та система контролю якості амуніції.
Про це пише журналістка-розслідувачка та член ГАР МОУ Тетяна Ніколаєнко.
Операція «Мідас», яку провели НАБУ та САП, стала не просто викриттям схеми розкрадання сотень мільйонів доларів в атомній енергетиці. Вона оголила глибинну гниль у системі державного управління, де ключові рішення ухвалювалися не в кабінетах міністрів, а в приватних апартаментах на вулиці Грушевського або в «офісі-пральні» родини держзрадника Деркача. Коли стало відомо, що бізнесмен і близький друг президента Тімур Міндіч, відомий у матеріалах слідства як «Карлсон», фактично керував тіньовими процесами в стратегічних галузях, влада вдалася до тактики випаленої землі.
Першою жертвою цієї панічної реакції стала наглядова рада «Енергоатому», яку уряд розпустив майже миттєво після оприлюднення фактів корупції. Але процес не зупинився на енергетичному гіганті. За принципом доміно посипалися наглядові ради інших державних компаній енергетичного сектору, зокрема «Центренерго», «Оператора ГТС» та «Українських розподільних мереж». Владні кабінети охопив страх перед будь-якими структурами, де могли залишитися сліди впливу токсичного оточення або де незалежний нагляд міг би викрити нові схеми.
Кульмінацією цього процесу стала зустріч президента Володимира Зеленського з прем’єр-міністром Денисом Шмигалем 3 грудня, на якій пролунало доручення провести невідкладне перезавантаження наглядових рад — тепер уже й в оборонній сфері. Це рішення, продиктоване бажанням продемонструвати рішучу реакцію на корупційні скандали, ризикує перетворитися на катастрофу для забезпечення армії, адже система оборонних закупівель і без того перебуває в стані складної трансформації.
Нині наглядові ради функціонують у таких критично важливих структурах, як АТ «Українська оборонна промисловість», «Укрнафта», а також у двох закупівельних гігантах Міністерства оборони — «Агенції оборонних закупівель» (АОЗ) та «Державному операторі тилу» (ДОТ). Саме ситуація навколо останніх двох викликає найбільше занепокоєння. Ці органи створювалися з метою виведення закупівель з-під ручного керування та політичного впливу, щоб уникнути повторення «яєць по 17 гривень» та інших скандалів. Наглядові ради мали стати гарантом прозорості та контролю.
Ситуація ускладнюється тим, що навесні 2025 року було оголошено про злиття АОЗ і ДОТ в одну структуру. Саме по собі це складний адміністративний процес, який потребує ювелірної точності в управлінських рішеннях. Проте замість чіткої дорожньої карти об’єднання наглядових рад міністерство створило вакуум невизначеності.
Станом на середину грудня, попри те що це питання порушується ще з літа, жоден представник міністерства не провів предметних зустрічей із членами наглядових рад агенцій. Невідомо, чи будуть ради об’єднані, чи оголосять новий конкурс, чи призначення відбуватимуться в ручному режимі — за принципом особистої лояльності до міністра або очільника нової об’єднаної агенції.
Наслідком цієї управлінської імпотенції та хаосу стало те, що чинні члени наглядових рад готові масово залишати свої посади. Ситуація в АОЗ, яка закуповує зброю, виглядає критичною. Вже відомо про наміри першого заступника міністра оборони Івана Гаврилюка залишити посаду в наглядовій раді через неможливість поєднувати її з основною роботою. Більше того, голова наглядової ради АОЗ Станіслав Гайдер під час засідання в НАЗК повідомив про готовність ще двох членів ради написати заяви на звільнення.
Це не просто кадрові перестановки — це пряма загроза обороноздатності. Згідно зі статутом, саме наглядова рада повинна погоджувати значні правочини. Наприкінці року, коли традиційно укладається велика кількість договорів, сума контрактів, які потребують акцепту наглядової ради, може сягати 30 мільярдів гривень.
Якщо рада втратить кворум або буде розпущена без негайного призначення нової, підписання контрактів на зброю буде заблоковано. Закупівлі зупиняться, а армія ризикує залишитися без необхідного забезпечення в критичний момент війни. Існує також великий ризик, що під приводом цієї кризи влада може взагалі відмовитися від інституту наглядових рад, повернувши всі функції контролю безпосередньо Міністерству оборони, що фактично відкине реформу корпоративного управління на роки назад і поверне корупційні ризики.
Якщо криза наглядових рад є наслідком політичної паніки, то ситуація з контролем якості товарів для армії виглядає як спроба замести сліди конкретних злочинів, пов’язаних із фігурантами «Мідас-гейту». Нагадаємо, що в матеріалах справи фігурували спроби Тімура Міндіча вплинути на тодішнього міністра оборони Рустема Умєрова з метою закупівлі бронежилетів у сумнівної компанії «Мілікон ЮА». Тоді тиск не спрацював завдяки розголосу, піднятому Громадською антикорупційною радою, оскільки продукція не відповідала вимогам якості.
Проте сама спроба протягнути неякісні бронежилети через офіційні процедури виявила слабкі місця в системі. У Міністерстві оборони функціонували два управління: одне відповідало за контроль якості (ЦУКіЯ), інше — за затвердження технічних специфікацій і контрольних зразків (ЦУРСМЗ). Саме етап затвердження зразка-еталона є однією з найбільш корупційноємних стадій закупівель. Недоброчесні чиновники можуть прописати технічні умови під конкретного виробника або прийняти товар «за відкат», навіть якщо він не відповідає стандартам.
Після того як керівника ЦУКіЯ було заарештовано ДБР за прийняття неякісних балістичних окулярів, а до ЦУРСМЗ виникли питання щодо затвердження зразка бронежилета для компанії, пов’язаної з Міндічем, у міністерстві вирішили проблему радикально. Замість очищення та реформування цих управлінь їх просто ліквідували. Це виглядає як намагання «сховати кінці у воду» й уникнути подальших розслідувань, які могли б вивести слідство на вищі щаблі влади.
Функції контролю хаотично передали іншим структурам. ЦУРСМЗ, який відповідає за те, щоб солдат отримав якісну форму, а не ганчір’я, 27 листопада передали до складу Командування сил логістики (КСЛ) Збройних Сил України. Передача відбулася поспіхом, без належної підготовки нормативної бази. Переговори про розподіл повноважень між Міністерством оборони та військовими логістами тривають досі й супроводжуються жорсткими дискусіями. Ключове питання — хто братиме на себе відповідальність за затвердження зразка відповідності, без якого компанії фізично не можуть брати участь у тендерах на «Прозорро».
Ця управлінська прірва вже б’є по закупівлях на 2026 рік. «Державний оператор тилу» був змушений оголосити 80 % торгів на наступний рік авансом, щоб уникнути колапсу і не змушувати постачальників проходити нові бюрократичні кола пекла в нового, ще не сформованого розпорядника. Ситуація, коли агенція, що перебуває в стадії реорганізації, має за місяць провести річний обсяг торгів, є аномальною й небезпечною. Це створює ідеальне середовище для проходження недоброчесних постачальників, адже якісно перевірити документи в такому турборежимі практично неможливо.
Глибинною проблемою, яку підсвітила справа Міндіча, є криза відповідальності в оборонному відомстві. За останні роки склалася парадоксальна практика: жоден міністр оборони не отримав підозри у кримінальних справах, тоді як рядові співробітники та керівники департаментів регулярно стають клієнтами ДБР. Це створило атмосферу тотального страху серед виконавців середньої ланки.
З одного боку, це спрацювало в плюс у випадку з бронежилетами Міндіча — рядові фахівці, боячись тюрми, відмовилися підписувати документи на браковану продукцію, попри тиск згори. З іншого боку, цей страх паралізує нормальну роботу. Ніхто не хоче брати на себе відповідальність за затвердження зразків, технічних умов чи ухвалення рішень, побоюючись, що завтра до них прийдуть правоохоронці, тоді як справжні бенефіціари схем будуть пити каву у Відні чи ховатися в «Ізраїлі».
Таким чином, справа «Карлсона»-Міндіча стала каталізатором системної кризи. Корупційні апетити «друзів президента» та спроби влади в авральному порядку «зачистити» сліди їхньої діяльності призвели до руйнації інституційних механізмів, які забезпечували функціонування армії. Замість прозорих реформ ми отримали хаос, ліквідацію контролюючих органів та загрозу зриву постачання зброї й амуніції. Це ціна, яку воююча країна платить за толерування «своїх людей» на державних потоках.