Завдання кремлівського бункерного щура владіміра путіна – вижити за будь-яку ціну
Ординські окупанти зазнають величезних втрат в Україні.
За пів року повномасштабної війни навіть за найскромнішими оцінками втрати ординської армії вторгнення перевищили 50 000 військових.
Тобто, за шість місяців війни орда в Україні втратила в 3 рази більше солдатів, ніж за 9 років Афганської війни (за офіційними радянськими даними).
Нещодавній указ кремлівського бункерного щура владіміра путіна про збільшення штатної чисельності ЗС московії на 13 7000 одиниць є як спробою приховати втрати в особовому складі ординської армії, так і черговим кроком прихованої мобілізації.
Проблема для путіна полягає в тому, що вже на першому етапі мобілізація зіткнулася з колосальними труднощами.
Громадяни московії, які виявили патріотизм рівно доти, поки це можна було робити безпечно, перебуваючи у своєму будинку далеко від фронту, при перших ознаках загрози у вигляді отримання повістки від військкомату стали активно уникати спілкування з людьми в погонах.
Мобілізація, навіть обмежена та прихована, вже викликала глухий та неявний, але дуже активний опір.
Ті ординці, які захоплювалися рішенням кремлівського бункерного щура ввести війська в Україну, тепер активно уникають отримання повісток, тим більше, що їх часто намагаються призвати до збройних сил як т.зв. «добровольців» (тобто найманців), що автоматично погіршить їхнє становище в українському полоні у разі більш ніж ймовірного потрапляння туди.
Перед путіним стоїть дуже складна і практично нерозв'язна дилема: або все-таки зважитися на масову мобілізацію і роздати зброю сотням тисяч призовників, що поставить під удар його режим, оскільки путін побоюється озброювати народ, не відчуваючи жодних ілюзій щодо його симпатій до себе та свого оточення.
Або зберігати прихований характер мобілізації, ризикуючи тим, що його армія вторгнення зрештою буде знекровлена і досить великий за протяжністю фронт раптово просто рухне, відкриваючи рух українським військам до російського кордону.
Очевидно, що подібний розвиток подій неминуче призведе до катастрофи путінського режиму та спровокує внутрішню кризу, за якої оточенню путіна доведеться вирішувати долю свого пахана – або фізична ліквідація з подальшим оголошенням його головним винуватцем всього і вся, або м'яке усунення, наприклад, через хворобу та необхідності тривалого стаціонарного лікування.
Зрозуміло, що подібний розвиток подій для кремлівського бункерного щура є небезпечним і неприйнятним, оскільки робить його абсолютно беззахисним перед своїм оточенням.
Розв'язка може наступити ще до кінця вересня, коли путіну або вдасться або не вдасться провести т.зв. «референдуми» на захоплених територіях.
Ситуація погіршується тим фактом, що підрозділи ЗСУ ведуть активні контрнаступальні дії і витісняють ординських окупантів у цілій низці напрямків.
Військова ситуація в Україні може змусити путіна оголосити про відкриту мобілізацію, під тиском свого оточення. Або йому доведеться розпочати жорстку зачистку цього оточення у боротьбі за власне політичне та й фізичне виживання.
З огляду на непростих відносин із Патрушевим, викликаних його зайвою самостійністю, зокрема, у справі ліквідації Дарії Дугіної (як стверджують ряд інсайдерських джерел), перемога путіна в підкилимній боротьбі зі своїми власними спільниками зовсім не очевидна.
Втім, у путіна є і третій, найекстремальніший варіант вирішення проблеми та виходу з глухого кута - створення в Україні гуманітарної катастрофи такого рівня, при якому все його оточення автоматично потрапляє до списку міжнародних злочинців і позбавляється навіть примарного вибору між службою диктатору та спробою домовитися з Заходом.
У цьому сенсі плани путіна організувати катастрофу на Запорізькій атомній електростанції є не лише шантажем Заходу, а й спробою приструнити власне оточення, що виходить з-під контролю.
Таким чином, контрольна точка розпаду системи все ближча і ближча й варіантів маневрування для диктатора практично не залишається.
Йому зараз потрібна або перемога, нехай навіть формальна і не надто переконлива, або боротьба на останньому рубежі та спроба будь-яким способом зберегти собі владу і життя (що у його випадку – майже одне й те саме).