Яким може бути вихід із ситуації.
Попри нові удари США по Ірану в середу, 29 липня, та чергові погрози, американський президент Дональд Трамп досі не продемонстрував, що здатний змусити Тегеран повернутися за стіл переговорів, пише CNN.
Але дипломатія, яку він прославляв як потенційний шлях до «історичного миру» на Близькому Сході, також не принесла прогресу, коли провалився нечітко сформульований меморандум про взаєморозуміння.
Потенційні варіанти для Трампа, які могли б змінити ситуацію, — ризикувати життями сотень американських військових у наземному вторгненні або визнати контроль Тегерана над Ормузькою протокою — виглядають неприйнятними.
«Ми справді опинилися в скрутному становищі», — сказав Лайл Голдштейн з аналітичного центру Defense Priorities.
Наслідки війни з Іраном не обмежуються лише її безпосередніми учасниками. Політичний та економічний резонанс посилюється на Близькому Сході та в Європі — зростає тиск на інші сторони, щоб вони спробували оживити дипломатію.
Якщо протока залишиться закритою для більшості цивільних суден, серйозні наслідки війни поглибляться: світові запаси нафти скорочуватимуться, ціни на нафтопродукти стрімко зростатимуть, а в Європі цієї зими може виникнути дефіцит скрапленого природного газу. Війна США з Іраном підірвала репутацію країн Перської затоки як гавані для елітного туризму. Європейські уряди стикаються з наслідками зростання вартості життя внаслідок війни.
У США війна з Іраном загрожує стати визначальним фактором другого терміну Трампа. Нове опитування CNN/SSRS, оприлюднене в середу, показало, що рівень схвалення політики Трампа щодо Ірану та цін на бензин не перевищує 30%. Такі показники можуть мати катастрофічні наслідки для республіканців на проміжних виборах у листопаді та поставити під сумнів обіцянку, яку Трамп дав виборцям у 2024 році щодо полегшення фінансового тягаря.
Компроміс
Мистецтво дипломатії, у класичному розумінні, полягає у створенні простору для маневру, наданні стимулів та визначенні моменту, коли супротивників можна переконати відступити.
Як і в багатьох конфліктних ситуаціях, можна уявити собі кінцеву структуру, необхідну для припинення бойових дій та відкриття шляху до переговорів щодо найважливіших питань, таких як ядерна програма Ірану. У випадку з Іраном це може передбачати компроміс, за якого США зможуть уникнути визнання того, що зазнали стратегічної поразки через ефективний контроль Тегерана над протокою, а Іран зможе стверджувати, що зберіг своє головне досягнення у війні.
Однак прокласти політичний і дипломатичний шлях до цього моменту буде непросто. А процес деескалації вимагатиме плану щодо майбутнього управління протокою та, ймовірно, залучення зовнішніх сил для гарантування безпеки цивільного морського судноплавства.
У цьому безперспективному дипломатичному моменті є два проблиски надії.
Один із них — це нова концепція створення міжнародної інституції, у межах якої країни Перської затоки, включаючи Іран, з часом спільно управлятимуть торгівлею та отримуватимуть від цього прибуток, але таким чином, щоб стабілізувати світові ціни на нафту. Як не дивно, шлях уперед, можливо, лежить прямо перед очима — у скасованому меморандумі про взаєморозуміння, який закликав Іран та Оман визначити майбутню систему управління та морських послуг в Ормузькій протоці, провівши обговорення з іншими прибережними державами Перської затоки.
Інша можлива перспектива також може з’явитися з-поза меж США. План, про який повідомлялося цього тижня, щодо проведення міжнародної конференції під егідою Великої Британії для обговорення питань захисту суден у протоці не втілився. Але загальна ідея розширення дипломатичних зусиль, ймовірно, повернеться, адже треті країни, особливо в Європі та Східній Азії, мають що втрачати, якщо статус-кво у протоці остаточно зміниться.
Єдиною публічно оголошеною дипломатичною ініціативою останніх днів стали переговори на рівні заступників міністрів закордонних справ між Іраном та Оманом щодо можливих способів регулювання морського руху в разі його відновлення в Ормузькій протоці.
Оман виступив проти запровадження транзитних зборів для нафтових танкерів у протоці, аргументуючи це тим, що міжнародне право передбачає вільний і безпечний прохід через протоки, які використовуються для міжнародного судноплавства. Однак уряд Оману пропонує компроміс, який передбачає збір за морські послуги та може стати обхідним шляхом.
У ширшому контексті багатонаціональний план управління протокою міг би стати початком відповіді на питання, яке дедалі гостріше постає в регіоні Перської затоки: як держави відреагують на виклик, який після війни кине більш упевнений у собі Іран, і як зміцнити потенційний майбутній мир?
Проте повернення Трампа до агресивної політики щодо Ірану означає, що конструктивна дипломатія залишиться на паузі. І навіть угода щодо стабілізації ситуації в протоці вирішуватиме лише нову кризу, спричинену війною, але аж ніяк не задовольнить занепокоєння США щодо іранських ядерних та ракетних програм.
Водночас, на думку деяких аналітиків, брак варіантів для Трампа може означати, що компроміс стане неминучим, попри його значні недоліки.
Трампу, ймовірно, все-таки знадобиться допомога Європи
Більшість сучасних президентів США вже звернулися б до союзників по допомогу в питанні Ірану, щоб посилити дипломатичний тиск. Наприклад, Європа була ключовим рушієм дипломатичних зусиль, що призвели до укладення ядерної угоди за адміністрації Барака Обами. Вона має дипломатичні зв’язки, які США розірвали після Ісламської революції 1979 року.
Однак Трамп завдав серйозної шкоди трансатлантичному альянсу, ставлячись до давніх союзників як до супротивників, «атакуючи» їх шквалом мит та образ. Він відмовився консультуватися з багатьма союзниками США перед початком війни з Іраном, яку вони вважали незаконною та нерозумною. Водночас Трамп дорікав союзникам за те, що вони не приєдналися до військової кампанії США.
У результаті політично слабкі європейські лідери не мають особливих стимулів допомагати Трампу. Крім того, можливості союзників у НАТО обмежені. Наприклад, пропозиції європейських держав щодо розгортання своїх сил для розмінування протоки пов’язані з умовою припинення військових дій.
Але будь-яка європейська ініціатива на Близькому Сході також зіткнеться з тією самою перешкодою, що й ініціатива Оману, — мінливою та заплутаною дипломатичною стратегією Вашингтона, зовнішня політика якого, здається, змінюється залежно від настрою Трампа.
«Просити Європу про допомогу в межах узгодженої стратегії — це одне, але узгодженої стратегії немає. Насправді наразі навіть не зрозуміло, якою є американська стратегія», — зазначив науковий співробітник Німецького фонду Маршалла Ян Лессер.
Подібна недовіра до мотивів США може завадити дипломатичним зусиллям.
«Мої розмови із зацікавленими сторонами в Тегерані свідчать про те, що вони не відкидають пропозицію, з якою виступив Оман», — сказав Есфандьяр Батмангелідж з аналітичного центру Bourse and Bazaar Foundation.
Однак Іран стурбований тим, що йому доведеться відмовитися від контролю над протокою в той час, коли США продовжують ескалацію конфлікту.
«Іран, ймовірно, дозволить нормалізувати ситуацію в протоці в якийсь момент. Це в його інтересах. Можливо, він зробить це в межах якогось регіонального формату, але не робитиме цього, доки не вважатиме, що американці засвоїли урок», — додав Батмангелідж.
Як і Оман, інші держави Перської затоки та європейські країни змушені платити величезну ціну за нездатність Трампа припинити свою війну. Якщо Вашингтон і Тегеран не зможуть найближчим часом вирватися з цього руйнівного циклу, іншим не залишиться іншого вибору, як допомогти їм.