Поки всі дивляться на Тегеран, Тель-Авів і Вашингтон, Анкара спокійно посилює свою роль арбітра та комунікаційного вузла.
Китайський аналітик Цзян Сюецінь, відомий у мережі як Professor Jiang, у своєму резонансному відео під назвою «THE COUNTRY NOBODY IS WATCHING» («Країна, яку недооцінюють») дає несподівану оцінку ролі Туреччини в нинішніх близькосхідних конфліктах.
За його словами, всі дивляться на США, Іран, «Ізраїль», росію та Саудівську Аравію. Однак справжнім «творцем королів» (kingmaker) — тим, хто не виграє війну сам, але вирішує, хто в ній переможе, — є Туреччина.
«Останній Бастіон» пропонує розбір аналітичних викладок китайського професора.
Цзян Сюецінь стверджує:
Географічне положення Туреччини сьогодні — «можливо, найвизначніша стратегічна перевага будь-якої країни у світі».
Жодна зі сторін конфлікту не може дозволити собі перетворити Туреччину на свого ворога.
Туреччина свідомо не стає жорстко на чийсь бік. Вона діє значно витонченіше: стає незамінною для всіх.
Коли війна або гостра криза завершиться і сторони сядуть за стіл переговорів, «усі дороги вестимуть до Анкари». Канали комунікації стануть турецькими.
Цзян стверджує, що «Туреччина стане настільки незамінною для всіх сторін, що зрештою всі шляхи врегулювання конфлікту проходитимуть через Анкару».
Цзян виокремлює кілька ключових чинників, які, на його думку, роблять Туреччину унікальною.
Босфор і Дарданелли — єдиний морський шлях із Чорного моря до Середземного. росія, як і будь-яка інша країна, не може вільно переміщувати свій флот без згоди Анкари. Досвід війни в Україні показав, наскільки ефективно Туреччина використовує Конвенцію Монтре.
Американська авіабаза Інджирлік — один із найважливіших об’єктів США на Близькому Сході. Туреччина вже продемонструвала, що вміє використовувати її як важіль тиску, особливо після 2016 року.
Туреччина межує з Іраном, Іраком і Сирією — зонами найбільшого іранського впливу. Водночас вона є членом НАТО та має другу за чисельністю армію в Альянсі.
Анкара вміє вести діалог і з Вашингтоном, і з Тегераном, і з Москвою. Саме ця здатність робить її потенційно єдиним прийнятним посередником.
Цзян наголошує: Туреччина ще не розіграла всіх своїх карт, але вже тримає їх у руках.
Аналіз Цзяна цікавий тим, що змушує Захід переглянути звичне ставлення до Туреччини як до «галасливого та непередбачуваного сусіда». Він слушно вказує на географію як на долю і на те, що Туреччина методично перетворює свою незамінність на політичний капітал.
Однак є й серйозні застереження:
Цзян Сюецінь — не академічний професор у класичному розумінні, а популярний YouTube-аналітик і викладач приватної школи в Пекіні. Його прогнози часто яскраві й драматичні, але не завжди точні в деталях, а подекуди — епатажні.
«Творець королів» — красива метафора, але вона працює лише доти, доки великі гравці готові миритися із самостійністю Туреччини.
Економічна вразливість Туреччини, внутрішні політичні ризики та прямий конфлікт з «Ізраїлем», за яким стоять США, можуть суттєво звузити простір для маневру.
Незамінність — палиця з двома кінцями. Що більше Туреччина стає потрібною всім, то сильніше на неї тиснутимуть усі одночасно.
Аналіз Цзяна Сюеціня — це не просто комплімент Туреччині. Це тверезе нагадування про те, що в сучасній геополітиці іноді важливіше не бути найсильнішою стороною конфлікту, а стати силою, без якої конфлікт неможливо ані продовжувати, ані завершити.
Туреччина нині займає саме таку позицію. Поки всі дивляться на Тегеран, Тель-Авів і Вашингтон, Анкара спокійно посилює свою роль арбітра та комунікаційного вузла.
Якщо Цзян має рацію, то у фіналі нинішньої близькосхідної кризи ключові переговори справді можуть відбутися на турецькій землі та за турецькими правилами.
Питання лише в тому, чи зможе Туреччина перетворити цю тимчасову незамінність на довгострокову стратегічну перевагу.