Туреччина намагається посісти місце фронтмена ісламського світу.
Наскільки обґрунтовані ці претензії — інше питання. Однак політичні маневри Ердогана вказують на те, що Туреччина явно має намір зайняти цю вакантну позицію.
На сесії Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку Ердоган виступив із промовою, яка не просто повторила знайомі тези про палестинське питання, а й позиціонувала Анкару як ключового гравця у формуванні «нового світового порядку».
Цей виступ із використанням візуальних доказів руйнувань у Газі став предметом широкого обговорення у медійному просторі. Деякі коментатори вважають Ердогана лідером, здатним кинути виклик домінуючим наративам Заходу.
Водночас критики не бачать за риторикою Ердогана конкретних дій, які підтверджували б претензії Туреччини на лідерський статус ісламського світу.
Промова Ердогана була пройнята гнівом щодо «Ізраїлю», дії якого в секторі Газа він назвав геноцидом. Понад 700 днів різанини, за словами турецького лідера, призвели до загибелі понад 65 тисяч цивільних, з яких 20 тисяч — діти.
«Кожної години в Газі Ізраїль убиває одну дитину», — заявив він, підкріплюючи слова фотографіями руйнувань: від бомбардувань лікарень до ампутованих кінцівок у малюків.
Ці знімки, показані на великому екрані, шокували делегатів і підсилили емоційний накал у залі. Експерти зазначають, що такий підхід — не просто пропаганда, а свідома стратегія.
«Ердоган використовує візуали, щоб пробити стіну дипломатичної апатії, змусивши Захід зіткнутися з реальністю, яку він воліє ігнорувати», — кажуть вони.
Ердоган відкидає наратив про «війну з тероризмом». «Це не боротьба з тероризмом. Це окупація, депортація, вигнання, геноцид і політика масового знищення під приводом подій 7 жовтня», — наголосив він.
428 людей померли від голоду, серед них 146 дітей, а медична система Гази повністю знищена — лікарів убито або викрадено, лікарні бомблять.
Ердоган звинуватив «Ізраїль» у систематичному знищенні не лише людей, а й екосистеми: «Земля Гази стає непридатною для життя людини, тварин і рослин».
Це не просто локальний конфлікт — за його словами, агресія «Ізраїлю» підриває «повоєнні цінності Європи та Заходу, включно з базовими правами людини».
Експерти вважають, що така риторика підсилює позиції Туреччини як «голосу пригноблених». Інтерес до Ердогана на глобальному рівні, на думку аналітиків, зростає саме тому, що Анкара поєднує моральні аспекти з прагматизмом.
Що стосується промови Ердогана, то він прямо дав зрозуміти, що готовий говорити від імені палестинців. «Визнання Держави Палестина — це історичний крок, і сьогодні я говорю не лише від імені 86 мільйонів турків, а й наших палестинських братів, чиї голоси заглушені», — заявив Ердоган.
Турецький президент повторив вимогу про негайне припинення вогню в Газі, безперешкодне постачання гуманітарної допомоги та притягнення «Ізраїлю» до відповідальності за міжнародним правом.
При цьому він прирівняв палестинське питання до справи всього людства, протиставивши «Ізраїль» усьому світові.
«Сьогодні настав день, щоб твердо стати на бік пригноблених палестинців і на бік людства», — звернувся він до лідерів, нагадавши про протести у їхніх країнах проти подій у Газі.
А його публічна подяка активістам — від студентів до журналістів — прозвучала як сигнал: глобальне громадянське суспільство (передусім на Заході) стає союзником Туреччини.
Деякі аналітики побачили у цьому сигналі спробу Ердогана взяти під контроль вулиці європейських міст.
Аналітики оцінюють маневр Ердогана як майстерний хід у «гібридній дипломатії». Він методично підсилює критику Тель-Авіва: атаки «Ізраїлю» на Сирію, Іран, Ємен і Ліван, а також удар по делегації у Катарі підривають будь-які переговори про перемир’я, підкреслює він і попереджає: «Ізраїльське керівництво повністю втратило контроль», натякаючи на воєнну ескалацію, яка може перекинутися на весь Близький Схід.
Коментатори зазначають, що Туреччина намагається грати роль незамінного посередника: її відносини з ХАМАС та арабським світом дозволяють Анкарі впливати на процес, не вступаючи у прямий конфлікт.
Переходячи до глобального контексту, Ердоган використав ювілей Статуту ООН (80 років) для атаки на статус-кво.
«Світ більший за п’ять країн» — його відомий лозунг знову прозвучав у залі ООН, підкреслюючи необхідність реформування системи.
Він підтримав ініціативу генсека ООН «UN-80» щодо реформи організації й запропонував Стамбул як хаб для її структур. Туреччина нагадала, що є мостом між Сходом і Заходом, пропонуючи альтернативу домінуванню «Великої п’ятірки».
Туреччина явно намагається посісти ключову позицію в новому світовому порядку — у балансі між НАТО, росією, Китаєм та ісламським світом. Анкара вже демонструє це в Сирії та на Кавказі, де її вплив зростає.
Промова Ердогана показує, що Анкара не просто реагує на кризи, а формує наратив. Визнання Палестини понад 140 країнами (Туреччина була однією з перших) посилює її м’яку силу в мусульманському світі, а критика «Ізраїлю» консолідує підтримку Глобального Півдня.
Однак ризики існують: ескалація може ускладнити відносини зі США та ЄС, від яких Туреччина досі залежить економічно.
Промову Ердогана коментатори сприймають як спробу зсуву до «нового світового порядку» — менш унітарного, більш фрагментованого.
І хоча Ердоган, як і в попередні роки на ГА ООН, робить Палестину своєю «візитною карткою», у 2025 році акцент на геноциді та реформах ООН було позначено так, що подальше затягування дієвих заходів проти «Ізраїлю» може призвести до повної втрати ООН будь-якого впливу.
Ще один нюанс, на який звертають увагу коментатори: Ердоган виразно артикулює зростаюче невдоволення багатьох країн західним домінуванням, яке замість порядку й закону призвело до хаосу та загрожує глобальною кризою.
І якщо Захід не відреагує, Туреччина може змінити свій політичний вектор, посиливши позиції як альтернатива і потенційно формуючи новий блок із росією та Китаєм.
Тому широко розтиражована заява лідера турецьких націоналістів про можливий стратегічний альянс Туреччини з Китаєм і росією напередодні Генасамблеї ООН і зустрічі Ердогана з Трампом не була самодіяльністю.
Промова Ердогана — це не просто слова, а стратегічний маневр у шаховій партії глобальної політики, головним наративом якої став тезис: «Світ більший за п’ять країн».