Владімір Путін загнав себе у безвихідь кривавою агресією проти України. Єдина його надія на порятунок – диктатор Сі Цзіньпін.
Рубрика "китайський ієрогліф". Дві теми, які ще не так явно, але уже проглядаються, – це:
Чому виокремлено ці дві теми? Тому що чим далі, тим більше стає зрозумілим, – це частина однієї й тієї ж проблеми.
Тут вам і війна РФ, і заявка КНР на роль посередника, але при цьому зростаюча економічна співпраця з Кремлем і питання, хто кого переграє – Путін чи Сі. У тому сенсі, чи Москва скористається Пекіном для продовження війни, чи Пекін зростаючою слабкістю та залежністю РФ від КНР для майбутніх геополітичних амбіцій.
Комуністичному Китаю вдалося немислиме – образно кажучи, посадити російського звіра на ланцюг (через економічний вплив). Але Путін на це пішов свідомо, очевидно, виходячи із того, що йому потім все вдасться відіграти й переграти, з огляду на досвід гібридних тактик.
Так само як і не можна виключати, що у разі критичної поразки РФ закличе КНР допомогти утримати ситуацію від внутрішніх процесів. Як до речі, і Захід в якийсь момент може розглядати комуністичний Китай як функцію миротворця задля упередження хаосу та ядерних ризиків з боку Росії.
Ну, а КНР може зайти, і залишитись там надовше. І тоді вже РФ стане частиною китайської стратегії по отриманню впливу над Євразією.
За будь-якого варіанту ситуація не спрощується. У цьому сенсі єдність та чіткість позиції Заходу (у тому числі у питанні членства України в ЄС і НАТО), як ніколи, важлива не лише з точки зору війни проти України та тієї ціни, яку ми платимо, а з точки зору інтересів самого Заходу та упередження ризиків у повоєнні роки геополітичної турбулентності.