Україна балансує на межі

Самолюбний підліток, який мислить безладно, як і говорить без написаного сценарію, — керує дорослими. Готуймося до паралічу держави!

Не вщухає дискусія про справедливість у зв'язку з мобілізацією. Але я не бачив жодної репліки, яка би починалася з визначення справедливості чи бодай пропозиції домовитися про те, як розуміти справедливість.

А без цього будь-яка дискусія про справедливість виглядатиме як бій засліплених шоломами гладіаторів, які не бачать одне одного (їх в Римі називали «андабати»). Не маю кращої пропозиції, ніж звернутися до мого улюбленого Аристотеля, який висловить нам дві засадничі тези:

• Справедливість — це спільна користь.

Це буквально з «Політики» 1282b.18: «Благо суспільства — справедливість, тобто спільна користь» (мовою оригіналу: «ἔστι δὲ πολιτικὸν ἀγαθὸν τὸ δίκαιον, τοῦτο δ' ἐστὶ τὸ κοινῇ συμφέρον»).

• Справедливо вчиняти з рівними як рівними.

Але люди рівні в двох різних сенсах: кількісно і за співвідношенням («Політика", 1301b.30), бо «кількісно» — це, наприклад, коли на виборах кожен має один голос, а «за співвідношенням», — коли на будівництві слабкий виконує легшу роботу, а сильний тяжчу, але обидва працюють однаково сумлінно в міру своїх сил.

А тепер застосуймо це до мобілізації, котру запроваджено у нас:

1. Якщо ви можете бути корисним у війську і ухиляєтеся від цього, ви вчиняєте несправедливо. Бо зараз наша спільна користь №1 — це перемога у війні («кількісна рівність», адже стосується і зачіпає кожного).
2. Не всі чоловіки 25-60 років неодмінно мають бути в армії, але кожен має бути там, де саме він, зі своїми силами та вміннями, може найкраще послужити спільній користі (а це «рівність за співвідношенням»). Або ж, зі згоди держави, вирішуйте це самі, або держава, з вашою згодою чи без неї, вирішить це за вас.