Дивлячись на сьогоднішніх вітчизняних реформаторів, поволі згадуєш більшовиків: замість фаховості — суцільна профанація.
В українські медіа масово просочилося інтерв'ю експосла Канади в Україні Романа Ващука. Ващук має унікальну характеристику — він розуміє і Канаду, з якої походить, і українців одночасно.
Ми ж часто любимо посипати голову попелом і вірити у якісь заголовки а-ля "в Україні рівень життя на рівні країн Африки". Зважаючи на те, що третя частина населення ніколи не виїжджала за межі своєї області, повірити досить легко.
А у такої зневіри завжди трапляються і політичні наслідки. Часта і дуже сумнівна з точки зору якості зміна влади — один з наслідків того, що ми не бачимо світу, а світ не бачить нас.
З інших цікавих речей, підкреслених Ващуком звісно ж ось ця гримуча суміш: високий рівень освіченості українців (навіть за поганого рівня самої освіти), постійна невдоволеність (перш за все матеріальним становищем) і корупція створюють досить проблемне замкнене коло з некомпетентності влади та постійних революцій. Розірвати його й уникнути революцій як останнього шляху — завдання для нашої політичної культури на найближчі десятки років.
Якщо ми його не виконаємо, можемо сміливо вважатися failed nation. Задайте, якими шляхами в небутті розчинялися попередні спроби української державності!
Я згадую постмайдан-2004 книгу Кучми й там пройшла досить цікава ідея, яка різала на друзки мій чорно-білий світ в голові. Значна частина людей вийшла на Майдан 2004 року зовсім не з любові до ринкової економіки чи демократії, а радше навпаки — як реакція на ринкові зміни, які відбулися в добу Кучми, через які відбувся перерозподіл благ не на користь більшості.
Парадокс, бо Ющенко вважається просувачем реформ якраз ринкового змісту, але чи варто думати, що це подобалося і половині збіднілої України у 2004 році? Цікава теза, бо вона говорить нам про головне: ми наділяємо велику кількість людей якимось колективним розумом і мудрістю.
Ми звісно любимо вірити, що усі наші революційні інстинкти продуктивні. І тому не допускаємо інших думок до голови, бо вони примушують переосмислювати все з нуля.
Дивлячись на наших реформаторів, поволі згадуєш більшовиків, і пан Ващук згадує і про цей максималізм. Це дуже сильне інтерв'ю, яке з'явилося в час коли відбувається фактичний занепад антикорупційного дискурсу в його старому значенні.
Як би це не було прикро згадувати, але значна частина реформаторів 2000-х років закінчили в Партії регіонів чи біля неї. Один з творців "Пори" Каськів свого часу дуже тісно влився в біло-блакитну команду.
А творець самого явища великих грантових ГО в Україні Олег Рибачук, який був віцепрем'єром у Ющенка у 2011 році вже говорив, що Сорос хоче скинути Януковича. З такими "Лещенками", власне кажучи, і ніяких "Деркачів" не треба; а ось як закінчить нинішнє покоління — питання досі відкрите.