Самосвідомість кожної людини починається із самоідентифікації. Далі працюють горизонтальні зв'язки всередині кожного суспільства.
У німецького філософа Фрідриха Ніцше є такий вислів: «Людина майбутнього буде з найдовшою пам'яттю». Все полягає в акті визначення себе, а не бути визначеним іншими.
Відповідь на запитання: «Що таке ідентичність?», — зрештою виглядає досить простою, але її реалізація є більш складною. Бо й ідентичність переживається як свідомість, а стверджується як воля.
Люди, усвідомлюючи, ким вони є, формують свою ідентичність через відбиток історичних контекстів, подоланих випробувань, пережитого панування, зроблених запозичень... Тому ідентичність — це перш за все усвідомлення того, звідки ми походимо та яке у нас спільне минуле.
Анґлійський націолог, історик і соціолог Ентоні Сміт визначає в ідентичності комплекс спільних символів і цінностей. А це: загальна назва, колективна пам'ять, асоціація з територією тощо.
Проте, крім всього, наша ідентичність не може бути нічим іншим, як плодом волі. Тобто бажанням залишатися собою, зберегти свої цінності та традиції та захищати їх разом, як від варварської Московської орди, так від просування серії божевільних конструкцій ідентичності, заснованих як на постколоніальних стражданнях, так і найнижчому спільному знаменнику сексуальних потягів.
«Справжня батьківщина — це та, де ми зустрічаємо найбільше людей, схожих на нас», — каже нам француз Стендаль. Своєю чергою, іспанець Хосе Ортеґа-і-Ґассет додає, що найфундаментальнішим правом людей є, перш за все, залишатися собою.
Подібно до 700-річного запорізького дуба, культура також може покривати своїм гіллям простір, який є тим більшим, чим глибше сягає її коріння. А в українців національне коріння сягає глибоко далі від державності Русі, пам'ятаймо про це.