Поки вітчизняні парламентарі з урядовцями підіймають порожні рейтинги популізмом, Україна втрачає майбутнє. Буквально майбутні покоління.
Новий формат міграції з України та приклад жертовності українських матерів — виїзд за кордон матерів з 15-16-річними синами. Українські жінки планують подорож заздалегідь, десь за рік до вимушеної мандрівки.
Обирають країну, знаходять там контакти, підбирають роботу та житло, місце для навчання дітей. Збирають гроші, завершують всі справи вдома, прощаються з літніми батьками: дай Бог, колись побачимось.
Вчать іноземну мову: польську, німецьку, англійську... І рушають за кордон, де їх чекає переважно низькокваліфікована, важка праця, іноді на декількох роботах: посудомийки, прибиральниці, працівниці швейних фабрик, пакувальниці.
Хоча багато із них має вищу освіту, але це і є материнська жертва, аби дати своїм дітям краще майбутнє. А чоловіки залишаються вдома: піклуватись про батьків та доглядати за домашніми улюбленцями, котами та собаками, які не знають, що таке війна, але віддано дивляться в очі ніби щось відчувають.
Будьмо відверті, заборона на виїзд чоловіків, як вірно підмітив громадський діяч і політик зі стажем Олесь Доній, — трагічна помилка. Жодного стосунку до наповнення армії не має.
Натомість маємо колосальний удар по демократії й економіці. Зокрема, тому і вивозять підлітків в однобічному напрямку, бо як трохи підростуть, буде заборонене вільне пересування у двох напрямках, але переконати владу скасувати шкідливе рішення не вдається...
Ця архіважлива думка була очевидна ще у момент впровадження ганебної совєцько-більшовицької заборони. Зиску для ЗСУ — нуль цілих нуль десятих, а шкоди для економіки та демографії — на десятиліття вперед.
Закриті кордони лише інтенсифікують ефект соціально-економічної пружини, яка очікує на Україну одразу ж після завершення війни. «Логіка» дій Зе-влади — людиноненависницький ірраціонально-екстенсивний сталінізм.