Історія гурту The Ukrainians почалася випадково - з виступу наживо в музичній програмі легендарного діджея-новатора ВВС Джона Піла.
Група, яка наприкінці 80-х зажила слави під назвою The Wedding Present, вирішила присвятити одну зі своїх появ у програмі Джона Піла українській музиці.
Для участі в тій програмі засновник гурту Петро Соловка, син матері-югославки і батька-українця, запросив свого приятеля "Легендарного Лена" Ліггінса побути ще одним учасником команди, бо він співав, грав на автентичній сільській скрипці, а головне - був студентом слов'янської філології.
Програма вийшла в ефір - і настільки сподобалася Джону Пілу, що він той запис повторював знову і знову. Як стверджують "Українці", останній повтор того історичного "сешену" прозвучав на хвилях музичної радіостанції BBCR6 у листопаді 2014 року.
На прохання радіодіджея Піла, українській музиці присвятили ще одну програму. Цього разу до Соловки і Лена долучився Роман Ремейнес на мандоліні.
Популярність програм перевершила всі сподівання, внаслідок чого вирішили видати ці записи окремим альбомом "Українські виступи в Івана Піла", який розійшовся накладом у 70 тисяч.
Побачивши попит на запальну українську музику і відкривши нову нішу на музичному ринку Британії, Петро, Лен і Роман утворили новий гурт і назвали його The Ukrainians. Петро і Лен написали свою першу пісню українською мовою "Ой, дівчино", а в жовтні 1990 року хлопці поїхали до Києва знімати відеоролик до пісні.
Перший альбом нового гурту побачив світ у жовтні 1991 року.
У рік, коли на політичній мапі Європи виникла незалежна Україна, британці смакували українські ритми з однойменного альбому гурту The Ukrainians. Авторитетне музичне видання NME писало, що музика українців - вибухова і не залишить байдужим навіть камінь.
На початку 90-х стиль "Українців" приваблював свіжістю і неповторністю звучання, вдалим і повним молодіжної енергійності поєднанням українських народних мотивів і гард-рокової стилістики.
Успіх дебютного альбому гурту привів до численних запрошень виступити на фестивалях і концертних турне. 1993-й був у цьому плані рекордним, коли The Ukrainians дали понад 100 концертів, зокрема, на запрошення українського міністерства культури здійснили перші гастролі в Україні, кульмінацією яких став концерт на Майдані на другу річницю української незалежності.
"Народившись в "українській" родині, я змалку мав доступ до української мови і культури. Однак ті знання ніколи не були особливо глибокими, бо вдома ми розмовляли англійською, - пригадує Петро Соловка. - Однак я добре знав, що мене звати Петро, а не Піт, і що на Великдень потрібно святити паску".
Із діяльністю СУБ познайомився через батька, який був одним із українців, що відкрили український соціальний клуб в маленькому північному місті Міддлтон поблизу Манчестера. За словами Петра Соловки, клуб представляв не більше десятка українських родин і був місцем зустрічей людей зі східноєвропейським корінням.
"Я не любив туди ходити. Вихідні і вечори будніх днів доводилося проводити без друзів, українська школа в суботу була дуже важка і сувора, а перед будь-яким обідом доводилося вислуховувати довжелезні промови, - ділиться спогадами засновник гурту The Ukrainians. - Єдине, що мені дійсно подобалося - і це важливо, - музика. Український клуб дав мені доступ до мелодій, танців і пісень України. Якби не цей клуб, сумніваюся, що The Ukrainians узагалі існували б".
Перша зустріч "Українців" з українською дійсністю виявилася для них прикрим сюрпризом, бо вони познайомилися не лише з українською гостинністю, а й із корупцією, коли для монтажу відеокліпа "безкоштовно" їм треба було контрабандою провезти до радянського тоді Києва монтувальну техніку. Їх навіть навчили, які вигадки розповісти митникам, щоби без проблем провезти ту апаратуру.
Лен Ліґґінс виявився краще готовим до знайомства з радянськими реаліями.
"Я вже на той час мав досвід пригніченої атмосфери радянської системи і її згубного впливу, бо був студентом у середині 70-х. Я місяць провів у російському Санкт-Петербурзі (тоді Ленінграді) у 1975 році і три місяці – в Брно (тоді Чехословаччина) у 1976, тому уявляв, що мене чекає, коли в 1989 році приїхав в Україну, - каже соліст гурту The Ukrainians. - Чого я аж ніяк не сподівався побачити, то це людей, які голодували і протестували в центрі Києва на тодішній площі Жовтневої революції. Було відчуття, що ось-ось настануть зміни".
Петро Соловка також найбільше тоді був вражений відчуттям, що в нього на очах твориться історія.
"Мене захоплює динамічність історії. В брутальності всього цього є щось дивовижне, так багато жахливого сталося, однак жива культура із сильним зв'язком зі своїми витоками процвітає, - каже Петро. - Мене дратує, що Україна так довго рухається до своєї мети стати повністю європейською країною. Подолання всієї отієї корупції і поганого керівництва забере багато часу".
Лен Ліггінс погоджується, що до здійснення мрій про демократичну Україну ще дуже багато часу.
"Відтоді, звісно, багато змінилося, але мені дуже сумно від усвідомлення, що мрії людей про краще і більш вільне майбутнє так і не здійснилися, а здобута свобода багато в чому виявилася ілюзією. Ніхто не може сказати, що Україна не мала – і не продовжує мати – дуже сумну історію", - каже музикант.
Зараз гурт The Ukrainians менше виступає і гастролює, а одного зі співзасновників Романа Ревкніва (Ремейнеса) вже не стало. Йому хлопці присвятили свій новий альбом A History of Rock Music in Ukrainian.
Остання композиція в ньому - балада у виконанні Романа "Венера в хутрі" - українізований рімейк хіта Velvet Underground. Голос Романа, який обіцяє "я поведу тебе на верховину", через рік після його передчасної смерті лунає проникливо - "потойбічно".
25 років тому Петро, Лен і Роман разом створили стиль, найвідомішим виразником якого зараз у США стали Gogol Bordello, а в Європі - так званий "балканський саунд" Горана Бреговича чи оркестру Еміра Кустуріци. Всі вони накладають популярну музику або рок чи й навіть хіп-хоп на традиційні мотиви із залученням народних інструментів.
На запитання, чи в цьому він вбачає секрет довголіття гурту The Ukrainians і чи формула "західний рок + східний фолк", як описав їхній стиль один із музикознавців, є запорукою їхнього успіху, Петро Соловка визнає, що "Українці" стали для інших своєрідним еталоном, взірцем, на який рівняються.
"Мабуть, усе зводиться до того, щоби бути першим, хто щось вигадав і зробив, - каже Соловка. - Мені здається, що ці два стилі органічно поєднуються - це просто спосіб самовираження. І коли вже це поєднання раз почуєш, то його енергія й емоційність знаходять значний відгук у різних культурах... Ми не можемо стверджувати, що ми - найкращі, але ми були першими, хто поставив "прапор" української музики на світовій музичній сцені".
Із шістьох музикантів нинішнього складу The Ukrainians лише двоє мають українське походження - Петро і Стефф, однак соліст Лен Ліггінс вважає, що необов'язково народитися українцем, щоб ним стати.
"Петро каже, що я більший українець, ніж багато з його знайомих українців, хоча мої батьки - англійці та ірландці. Тотожність - не завжди лише генетика", - твердить Лен.
Петро Соловка на запитання, що для нього означає бути українцем, на перше місце ставить любов до української музики.
"Це так складно. Можна бути українцем по-різному. Для мене українськість - це любов до музики. Вона мене "бере за живе". І хоч насправді я не дуже вільно розмовляю українською, хоч не маю українських родинних контактів і хоч насправді я не належу до жодної спільноти, але українська музика змушує мене танцювати, може викликати в мене сльози, вона мене переносить у такі місця, які й описати важко, - каже Петро. - Тривалий час в нашій історії музика була єдиним, що в нас було. Насправді це все, що в мене є. І це дуже цінно".
Лен Ліггінс каже, що не має ні краплини української крові, однак за чверть століття наскрізь проникся українськістю через виконання української музики.
"Особливо народні пісні мені видаються повними музичної і ліричної мудрості і творчості, - каже Лен. - І як один із членів The Ukrainians, я пишаюся тим, що роблю свій внесок у збереження - і сподіваюся, розвиток - цієї важливої музичної традиції. Хай вона ніколи не переведеться!"
Відділ моніторингу,
Останній Бастіон