Силу волі й жагу до життя українців не вдалося зламати. Те, про що у школах не розповідають дітям, а дарма, бо нація виховується змалечку.
Мене часто запитують, як були організовані заняття із вивчення анґлійської мови у ворожому полоні. На різних зонах і за різних умов методика проведення суттєво відрізнялися.
Від можливості збиратися невеликими групами, маючи зошити, словники, ручки, винайдену крейду, зроблену дошку та підручники до дряпання чимось гострим на обгортці туалетного паперу, шепотіння і постійного чатування. Все для того, щоби не бути спійманими зненацька за цим заняттям.
Ховаючи наші записи, знищуючи при загрозі шмону і відновлюючи їх після знов. Розпочали ми наші класи ще в «Оленівці», коли друг «Лемко» привіз зі слідчого експерименту на «Азовсталі» два напівцілі зошити та обгризений олівець. Він примудрився засунути це у кайданках до кишені.
Напівжартома ми називали наші студії Острозькою (бо острог) Азовською Вільною Академією. Крім мене мав власні групи спудеїв та проводив заняття друг «Ярило», а лекції з історії України читав друг «Доцент».
Самі заняття проходили у звичній манері, — лексика, граматика, читання, перекази. Першими нашими підручниками були роздруківка «Падіння Чорного Яструба» та двомовна Біблія; коли ж не вистачало текстів, складали їх самі, чи згадували улюблені рок-пісні.
Ці заняття давали можливість підтримувати не тільки морально-психологічний стан, але й дійсно, розвиватися навіть за таких умов. Не пригадую, щоби учні колись з таким заняттям та завзятістю вчили анґлійську на волі.
Отже, мій курс складався із 17 тем, за назвами можна здогадатися, про що саме була кожна з них:
Першою темою була... ні, не рапорт чергового, ні розповідь про себе, і навіть не про їжу (хоча така тема також була). Ми розпочинали вивчення англійської з теми «When Passion Rules the Game». Про кохання, пристрасті та дівчат, а про що ще говорити молодим, здоровим, завзятим побратимам.
У першому коменті я додам трохи доопрацьований матеріал по темі «Youth Has No Age». Це, між іншим, було гаслом однієї з найулюбленіших кав'ярень вільного Маріка — «Ізби», щоби показати, які самі були матеріали до вивчення тем.