Станом на 2024 рік окупаційно-терористичний контингент РФ далеко не той, як 2022-го. Навіть попри кількісну різницю, ефективність нижча.
Через зростання бойових втрат і планомірну демілітаризацію самої росії, держава-загарбник не здатна здолати Україну. І здавалося б, тактика війни на виснаження — це тактика перемоги, але це не так.
Перебуваючи у нескінченній обороні, перемогти неможливо, тож у певний (визначений командуванням, звісно ж) момент Сили оборони України мають перейти до нового контрнаступу. Але це має бути ідеальна підібрана мить, якій відповідатиме піковий момент виснаження супротивника.
Той час, коли основною силою протидії українській армії буде піхотна компонента з мінімальною присутністю технічної. Важлива також технологічна складова, яка дозволить одній зі сторін випереджати іншу в якості та у можливості протидії.
Оборонна тактика дозволяє як накопичувати ресурс, так і розвивати технологічну складову. Але при цьому перехід до наступу неминучий для досягнення мети — перемоги у війні.
Один із контраргументів щодо війни на виснаження — те, що Україна теж виснажується; як у людському ресурсі, так і в механізованій компоненті. Почасти це правда, адже у нас набагато менше за кількістю населення, ніж у РФ.
До того ж з України виїхало багато чоловіків, які не мають бажання повертатися назад, тоді як у росії цей процес жорстко контролюється. Саме тому пріоритетом ведення бойових дій і є економія людського ресурсу.
Якщо утримання позиції на передовій неможливе інакше як високими втратами, її необхідно залишити. Різниця у підходах використання людського ресурсу має стати основною відмінністю Сил оборони України від російських окупаційних військ задля нашої ж перспективи.
Механізована компонента — техніка включно з артилерією. Звісно, що наші захисники її втрачають так само як і загарбники, а у підрозділах Сил оборони України відчувається дефіцит ще й у снарядах.
Але, на відміну від РФ, яка розраховує переважно на своє посереднє виробництво і совєцькі склади, що виснажуються, ми розраховуємо на наших міжнародних партнерів. У них запаси техніки далеко не виснажені й більш-менш, але краще за російське, працює виробництво.
Крім того, РФ змушена дедалі більше використовувати техніку, яка давно морально і технічно застаріла, тоді як у Сили оборони України технологічна складова випереджає російську. Але головне те, що росіяни, які перебувають у стані наступу, втрачають техніку набагато швидше і більше, ніж українські війська, які перебувають в обороні.
Навіть у питаннях людського ресурсу Москва обмежена як можливостями мобілізаційної системи, так і потенціалом комплектування підрозділів. Можливості збільшення її угруповання (з урахуванням зростання втрат) набагато нижчі й не відповідають пропорції потреб.
Тому виснажити російську військову машину як у фізичному, так і технічному плані не тільки можливо — це відбувається просто зараз. Однак цей процес тривалий і може зайняти весь поточний рік.
Не відкидається ймовірність, що до 2025 року Сили оборони України не проводитимуть масштабних контрнаступних дій, зосередившися лише на обороні. Можливі локальні системні контратаки, які дозволять повернути контроль над певними ділянками.
Такими, наприклад, як Серебрянське лісництво та навіть Харківське прикордоння, але повноцінний контрнаступ у 2024 році виключено. Тому не тіште себе марними сподіваннями.