Як зберегти спадщину, яку росія намагається стерти?
Руйнування росією Каховської дамби у 2023 році стало однією з найбільших гуманітарних та екологічних катастроф цієї війни. Разом із містами, селами, природними ландшафтами й людськими долями було зруйновано цілий історичний простір — територію Великого Лугу, одного з ключових символів української історії та пам’яті про Запорожжя.
Після відходу води стало очевидно: Великий Луг — це не лише втрачений ландшафт. Це величезний архів під відкритим небом, який десятиліттями перебував під водами Каховського водосховища.
На звільнених від води територіях відкрилися археологічні та історичні об’єкти різних епох: давні поховання, поселення, залишки суден, сліди воєн, господарської діяльності та повсякденного життя. Це не просто окремі знахідки, а фрагменти великого історичного ландшафту, де перетинаються козацька, українська, європейська та воєнна історії.
Для археології такі моменти завжди двозначні.
Катастрофа відкриває нові джерела, але одночасно запускає процес їхнього швидкого руйнування. Для археолога важлива не лише сама річ, а її контекст: місце знахідки, зв’язок із ландшафтом, шарами, іншими об’єктами та слідами людської діяльності. Без цього навіть унікальна знахідка перетворюється на вирваний із історії предмет.
Те, що сьогодні можна зафіксувати на поверхні, завтра може бути змите, розтягнуте, знищене технікою або втрачено без контексту. Тому головне завдання зараз — не сенсації, а системна документація.
Саме в цьому контексті варто розглядати Меморандум про співпрацю для збереження культурної спадщини Великого Лугу, підписаний 30 червня 2026 року у Стокгольмі. Як повідомило Посольство України у Швеції, до нього долучилися українські, шведські та міжнародні інституції: Запорізька обласна державна адміністрація, Запорізький національний університет, Національний заповідник «Хортиця», Swedish National Maritime, Transport and Military Museums та International Congress of Maritime Museums.
Важливо, що йдеться не лише про декларацію намірів.
Меморандум має стати кроком до створення Міжнародного центру дослідження та збереження Великого Лугу — простору для науки, освіти, археологічних досліджень, цифрового документування, музейної роботи та післявоєнного відновлення.
Це особливо важливо зараз, коли території Великого Лугу залишаються вразливими. росія продовжує атакувати українські землі, а разом із ними — матеріальні свідчення нашої історії. Але загроза не обмежується війною: пам’ятки руйнують ерозія, природні процеси, техніка, мародерство і втрата контексту.
Для археологів це питання фіксації й дослідження. Для держави — питання відповідальності за історичний ландшафт. Для суспільства — можливість повернути уявлення про Великий Луг не як про затоплену територію, а як про частину української історичної пам’яті.
Особливого символізму події додало місце підписання меморандуму. Церемонія відбулася у Swedish National Maritime Museum — поруч із збереженою кормовою частиною корабля Amphion, пов’язаного з королем Густавом III та російсько-шведською війною 1788–1790 років.
Цей історичний контекст не варто перебільшувати, але його важко не помітити. Україну і Швецію сьогодні поєднує солідарність у час війни. Водночас європейська історія не раз показувала, що протистояння російській експансії має довгу пам’ять. І тепер у музейному просторі, який зберігає шведську морську історію, Україна та її партнери говорили про збереження іншого історичного ландшафту — Великого Лугу.
Для України цей проєкт не має бути лише історією про отримання допомоги. Це передусім історія про партнерство. Українські науковці, археологи, музейники та фахівці зі спадщини мають унікальний досвід роботи з цими територіями: вони знають контекст, пам’ятки, ландшафт, локальну історію і ризики. Міжнародна співпраця може посилити цю роботу технологіями, ресурсами, експертизою, освітніми програмами та інституційною підтримкою.
Великий Луг не можна залишити лише темою новин після Каховської катастрофи. Це має стати довготривалим науковим, музейним і державним проєктом. Адже йдеться не просто про збереження окремих речей чи об’єктів. Йдеться про повернення в суспільну пам’ять цілого історичного простору, який росія спершу затопила радянським проєктом Каховського водосховища, а тепер намагається знищити війною.
Зараз перед Україною та її партнерами стоїть дуже конкретне завдання: встигнути зафіксувати, описати й осмислити те, що знову стало видимим після десятиліть під водою. Бо спадщина Великого Лугу потребує не лише символічних жестів, а системної роботи — у полі, в архівах, у музеях, у цифрових базах даних і в міжнародних дослідницьких програмах.
Каховська катастрофа відкрила Великий Луг не як порожній простір, а як складний історичний ландшафт. І тепер наше завдання — зробити так, щоб він не був утрачений удруге.