Володимир Іванович Вернадський - учений-природознавець, засновник вітчизняної геохімії та біогеохімії, вчення про біосферу і ноосферу, академік, перший президент АН УРСР (1918-1921).
Народився 28 лютого (12 березня – за новим стилем) 1863року в Петербурзі, хоча за походженням Володимир Іванович українець. Його предок Верна під час визвольної війни українського народу 1648—1654 років виступав на боці козаків, діти служили в козацтві старшинами. Його прадід - запорізький козак. Дворянство вислужив дід Василь, який відтоді став писатися Вернадським. Дід працював у Київському військовому госпіталі. Батько Вернадського Іван Васильович (1821-1884) - вихованець, потім професор політичної економії і статистики Київського університету, з 1850 р. - професор Московського, з 1886 р. - Головного педагогічного інституту та Олександрівського ліцею у Петербурзі. Мати - Ганна Петрівна (1837-1898) походила з українського старшинського роду Константиновичів, виховувалася в приватному пансіоні Києва, співала в хорі.
У 1868 р., у зв'язку з хворобою батька, сім'я переїхала з Петербурга до Харкова, де Вернадський влаштувався на посаду директора Харківського банку. Підтримував дружні стосунки з діячами української культури. Був знайомий з Т. Г. Шевченком, дружив з М. О. Максимовичем, X. Д. Алчевською. Кожне літо сім'я Вернадських проводила в маєтку українського письменника Г.Ф. Квітки-Основ'яненка. В. І. Вернадський був троюрідним братом В. Г. Короленка.
У 1873 р. вступив до Харківської гімназії. У 1876 р. продовжив навчання у Петербурзькій гімназії. У 1885 р. закінчив Петербурзький університет. У 1888-1890 рр. навчався за кордоном. Працював у мінералогічному кабінеті Петербурзького університету.
У 1886 р. В.І. Вернадський одружився з Наталією Єгорівною Старицькою. Батько дружини Єгор Павлович Старицький (1825-1899) - юрист, голова департаменту законів Сенату, теж походив з українського козацько-старшинського роду. Після виходу у відставку поселився в Полтаві. До нього щоліта Володимир Іванович приїжджав з дружиною і дітьми.
Наукову діяльність В.І. Вернадський почав на Полтавщині у 1883-1884 рр. в складі експедиції вченого-грунтознавця Василя Васильовича Докучаєва. У 1890 р. експедиційні маршрути пройшли по Полтавському і Кременчуцькому повітах. Роботи виконувалися на кошти Полтавського губернського земства. І. В. Вернадський продовжував досліджувати ґрунти Кременчуцького повіту і після того, як було припинено фінансування. Він розширив і програму досліджень. На карту став наносити не тільки зразки ґрунтів, але й кургани. Карту і кілька кам'яних баб В. І. Вернадський передав Полтавському музеєві, заснованому В. В. Докучаєвим (подарував 4 тис. зразків ґрунту, 500 зразків гірських порід і 800 аркушів гербарію).
Працюючи приват-доцентом (з 1890 р.), професором (з 1898 р.) Московського університету, беручи участь в експедиціях, виїжджаючи за кордон, В.І. Вернадський щороку відвідує Полтавщину. Живе в Полтаві, здійснює екскурсії в околиці міста і віддалені райони, підтримує тісні стосунки з Полтавським земством і Природничо-історичним музеєм. За завданням земства у 1901 р. було зроблено кілька виїздів у райони Полтави, Кременчука, Лубен, вивчає будову Ісачнівського узгір'я, що в долині злиття Дніпра і його притоки Сули, проти Ісачок. У травні 1904 р. Вернадський з двома студентами здійснив екскурсію по Полтавській і Житомирській губерніях.
У 1913 р. В. І. Вернадський поселився в Шишаках. Він купив 12 дес. присадибної землі на лівому березі р. Псла, на так званій Бутовій горі (за 25 верст від Великих Сорочинець) і почав споруджувати будинок в українському стилі за проектом В. Кричевського (будував селянин Шишак Л. Т. Сердюк). Літом 1914 р. Вернадські вселилися в ще незакінчену оселю (3 кімнати внизу, 7 - на головному поверсі й одна — в мезоніні; у кінці громадянської війни будинок був пограбований і спалений). У 1916 В. І. Вернадський прикупив 4 десятини польової землі, яку обробляли син і дочка. Літні місяці В. І. Вернадський працював у Шишаках. Тут він почав писати працю про роль живих істот в геологічній історії землі ("Жива речовина в земній корі і її геохімічне значення", видана у 1978 р.). У серпні 1917 р. був викликаний до Петрограда, але 22 листопада математичним відділом Академії наук відряджений на Південь (через поганий стан здоров'я) для продовження наукової роботи над живою речовиною. Поселився в Полтаві, де мешкав до осені 1918 р., коли був покликаний до Києва для участі в створенні Української АН.
Напружену теоретичну роботу Вернадський поєднував з польовими дослідженнями і науково-популяризаторською діяльністю. У Полтаві він організував товариство любителів природи (1918), був активним членом полтавського товариства "Просвіта". Не поривав зв'язків з Полтавщиною Вернадський і в наступні роки, зокрема з музеєм, допомагав йому. Це стверджують три листи, адресовані завідуючому відділом природи М. І. Гавриленку, що зберігаються в Полтавському краєзнавчому музеї.
Помер Володимир Іванович Вернадський 6 січня 1945 року від крововиливу в мозок.
На честь славетного земляка, геніального вченого в Полтаві встановлено меморіальну дошку, названо провулок, відкрито пам'ятний знак біля Шишак.