Європа боїться, росія блефує, а Україна платить ціну.
«Я аналізую факти й доходжу висновку, що війна між Європою та росією стає дедалі більш неминучою. Це не порожні слова. Усі до цього готуються».
Ці слова президента Сербії Александра Вучича, сказані в інтерв’ю сербському телеканалу Pink TV 12 листопада, прозвучали дещо несподівано, хоча про російську загрозу західні лідери говорять доволі часто.
Заява Вучича, відомого своїм балансуванням між Брюсселем і москвою, пролунала слідом за недавнім попередженням французького начальника генштабу Фаб’єна Мандона про необхідність підготуватися до російської агресії через три-чотири роки.
Але за риторикою сербського лідера криється дещо більше: відлуння зростання напруженості на континенті, де війна в Україні еволюціонує у ширшу геополітичну драму.
Щоб зрозуміти, наскільки реальною є «неминучість війни» і що насправді думає Захід про російський виклик, ми проаналізували контекст подій з урахуванням думок західних політиків і аналітичних центрів.
Заява Вучича не виникла на порожньому місці. Вона безпосередньо відсилає до слів генерала Мандона, який на початку листопада закликав французькі збройні сили до повної мобілізації, попередивши про «шок» до 2028 року — маючи на увазі можливу ескалацію з росією.
Французький воєначальник наголосив на зростанні військових бюджетів у Європі: Німеччина планує інвестувати 377 мільярдів євро в оборону протягом п’яти років, Польща та Румунія нарощують війська біля кордонів, а Фінляндія та Швеція інтегруються в НАТО.
Глава Сербії, країни, історично близької до москви (Сербія не запровадила санкцій проти росії й постачає боєприпаси Києву через треті країни), інтерпретував це як «підготовку до війни».
Реакція кремля була передбачуваною: прессекретар Пєсков негайно звинуватив Європу в «промілітаристських настроях» і зростанні військових витрат, наголошуючи, що саме такі тенденції нібито провокують конфлікт.
У соцмережах заява Вучича розлетілася вірусно — від проросійських акаунтів, які бачать у ній підтвердження «західної агресії», до європейських коментаторів, які трактують її як маніпуляцію, покликану зміцнити сербську армію.
За даними низки джерел, Сербія вже закуповує китайські дрони та російські системи ППО, маскуючи це під «нейтралітет».
Atlantic Council, один із провідних аналітичних центрів НАТО, у липневому звіті 2025 року прямо попереджає: «НАТО не готове до зростання загрози від путінської росії».
Експерти, серед яких колишні офіцери Альянсу, зазначають, що москва посилює гібридну війну — від диверсій у Балтійському морі до кібератак на європейські енергосистеми.
Навчання «Запад-2025», за їхньою оцінкою, стали тестом реакції НАТО, що сіє страх і невизначеність. В іншому жовтневому звіті рада аналізує російські хімічні та ядерні загрози, підкреслюючи: «росія може калібрувати атаки для створення максимального хаосу, уникаючи прямого зіткнення».
Рекомендація: посилити розвідку та санкційний тиск, аби «змусити кремль платити ціну за агресію».
RAND Corporation, зосереджений на військових сценаріях, у серпневому звіті «Розуміння російської стратегічної культури» моделює конфронтацію: росія бачить себе в «постійному інформаційному протистоянні» із Заходом і може почати з конвенційних сутичок на кордоні з Естонією, переходячи до ядерного шантажу.
За їхніми оцінками, у 2026 році москва відновить арсенал після втрат в Україні. RAND підкреслює:
«Тривалий конфлікт із НАТО виявить російські слабкості у складі військ і логістиці», але застерігає від ризику ескалації, якщо Альянс не посилить присутність у Балтії (мінімум на 15 тисяч додаткових військових США).
У конфіденційному брифінгу для Пентагону RAND цитує: «Захід повторює історичні помилки, сподіваючись на розрядку з москвою — це ілюзія».
Brookings Institution, орієнтований на політичні питання, у своєму останньому звіті відзначає: «росія зберігає ескалаційну перевагу, і Європі варто подумати про незалежний арсенал».
Аналітики наголошують, що війна в Україні вже змінила баланс: росія втратила репутацію, але зміцнила зв’язки з «CRINK» (Китай, росія, Іран, КНДР), створивши новий блок проти Заходу.
Brookings підсумовує: «Ескалація в Україні — не ізоляція, а пролог до ширшого протистояння», — посилаючись на зростання російських загроз в Арктиці.
Chatham House, британський флагман аналітики, у липневому звіті «Розуміння російської стратегії…» б’є на сполох: «Європа недооцінювала амбіції росії у регіоні протягом двох десятиліть».
Експерти прогнозують, що москва тестує НАТО через «тіньові флоти» й підводні човни. У вересневому аналізі економіки «Крепость Россия» зазначено: «Економіка путіна адаптувалася до санкцій, але стагфляція — це шанс для Заходу натиснути сильніше».
Висновок однозначний: «Єдиний шлях до безпеки Європи — переконлива перемога України, а не компроміс».
Інші центри, як-от Ifri (Франція) та Belfer Center (Гарвард), додають нюансів. Ifri у листопадовому огляді «Баланс сил Європа-росія» констатує:
«москва загрузла в Україні, але зберігає перевагу у війні на виснаження».
Belfer натомість скептичний: «росія не атакуватиме НАТО у 2025–2026 роках — імовірність низька, але ризики зростають».
POLITICO перерахувало «п’ять воєн, яких бояться експерти», поставивши війну з росією на перше місце: «Це буде тест статті 5 для балтійських союзників».
Вучич — майстер геополітичного жонглювання: Сербія — кандидат у ЄС, але отримує газ із росії та зброю з Китаю. Його заяву деякі коментатори сприйняли як сигнал Брюсселю: «Не тисніть на нас через Косово, інакше ми підемо до москви».
Белград таємно лобіює «нейтралітет» в обмін на інвестиції ЄС, але водночас збільшує армію на 20% до 2026 року. Це класика: страх перед ескалацією використовується для проведення болючих внутрішніх реформ.
Західні аналітичні центри бачать у російському реваншизмі системну загрозу, але відкидають неминучість війни. Їхній консенсус: війна можлива, якщо НАТО ослабне (наприклад, через США), але стримування працює.
Загальний бюджет НАТО на 2026 рік — 1,3 трлн доларів із фокусом на «східному фланзі». Однак конфіденційні меморандуми Atlantic Council застерігають: «Гібридні атаки росії — передвісник кінетичної війни; Європа має інвестувати у кіберзахист і дрони».
Ризики реальні: за моделями RAND, ескалація може початися з інциденту в Балтії й перерости у повномасштабний конфлікт за 72 години. Але «всі готуються»? Так — Європа витрачає на оборону 2,1% ВВП (рекорд із 1990-х), росія — 6,5%. Україна — ключ: її поразка зробить Вучича «пророком».
Заява Вучича — не вирок, а дзеркало: Європа боїться, росія блефує, а Україна платить ціну.
Західні аналітики одностайні: перемога Києва — запорука миру. Але для цього потрібні великі кошти, багато зброї та санкції 2.0. Як кажуть у кулуарах Брюсселя: «Не війна неминуча, а слабкість — її причина».