Йдеться про внутрішні політичні наслідки для нинішнього американського лідера.
Війна проти Ірану та її економічні наслідки можуть завдати серйозного удару президенту США Дональду Трампу, пише The Guardian.
Трамп усе ще сповнений ентузіазму після захоплення колишнього лідера Венесуели Ніколаса Мадуро. Швидка операція із затримання Мадуро не просто надала Трампу контроль над нафтою та важливими мінеральними ресурсами Венесуели, а й дозволила йому тиснути на уряд Куби, породивши перспективу того, що США можуть повалити комуністичний режим, який дратує Вашингтон із 1959 року.
Трамп упевнений, що його спільна операція з «Ізраїлем» проти Ірану буде такою ж успішною. Шквал іранських ракет і дронів, спрямованих на «Ізраїль» та арабських сусідів Ірану, ніяк не змінив віру Трампа у свою перемогу, незалежно від того, як він визначає цю «перемогу».
Що б не зробила війна з енергетичними ринками, американська економіка це витримає.
«Короткострокові ціни на нафту, які стрімко впадуть, коли знищення іранської ядерної загрози закінчиться, — це дуже мала ціна, яку доводиться платити за безпеку та мир США і світу», — заявляв Трамп.
Почуття непереможності Трампа пояснюється також тим, що його непередбачувана політика поки що не завдала такої шкоди, як прогнозувалося спочатку. Попри його мита, скорочення штату федеральних службовців у США, депортації іммігрантів та невпинні нападки на ФРС, ще кілька тижнів тому провідні економісти в США розмірковували над тим, чи зможе економіка здійснити «м’яке приземлення» після епохи високої інфляції.
Сполучені Штати, можливо, є найбільш захищеною з великих розвинених економік від стрибків цін на енергоносії. Імпорт нафти значно скоротився, оскільки з початку 2000-х років внутрішнє виробництво зросло. Природний газ, внутрішня ціна в США на який не настільки чутлива до стрибків на світових ринках, відіграє більшу роль в енергопостачанні.
Сьогодні нафта задовольняє близько 38% енергоспоживання США, що майже на 10% менше, ніж під час нафтової кризи 1973 року, коли арабські нафтовиробники припинили постачання до Штатів, щоб покарати країну за підтримку «Ізраїлю» у війні Судного дня. Тим часом частка природного газу зросла з 30% до 36%.
Європейські ринки здригнулися, коли Іран перекрив Ормузьку протоку, через яку проходить 20% світових поставок нафти, і коли Катар зупинив виробництво скрапленого газу.
Але хоч би як «високо піднявся» Трамп, йому все одно загрожує поразка. Не військова поразка від того, що залишилося від іранських збройних сил. Його може перемогти єдина сила, здатна зупинити американські військові авантюри: опір американської громадськості.
Війна проти Ірану з самого початку була вкрай непопулярною, що є незвичайним поворотом для нації, яка зазвичай підтримує відправку своїх солдатів на війну, навіть за сумнівних підстав. Економічні наслідки операції проти Ірану не сприятимуть зростанню її популярності в майбутньому.
А енергетична самодостатність не може повністю захистити Сполучені Штати. Ціна на нафту встановлюється на світових ринках незалежно від того, походить вона з Техасу чи з Близького Сходу. Ціна на звичайний бензин у США вже злетіла до найвищого рівня з часу вступу Трампа на посаду, перевищивши $3,50 за галон. Уряд США зараз прогнозує, що роздрібні ціни на бензин повернуться до рівня 2025 року лише восени 2027 року, тоді як роздрібна ціна на дизельне паливо залишатиметься вищою за «довоєнний рівень» принаймні до кінця наступного року.
Вантажні автоперевізники значною мірою перекладуть вищі ціни на споживачів. Фермери, які стикаються зі зростанням цін на пальне та добрива, перекладуть це на ціни на продукти харчування. Роздрібні торговці й авіакомпанії також постраждають від зростання витрат на пальне.
Усе це, безсумнівно, відіб’ється на березневих даних щодо інфляції, яка в лютому стабілізувалася на рівні 2,4% порівняно з минулим роком. І все це стане на заваді зниженню процентних ставок Федеральною резервною системою США. Тим часом високі ціни на бензин, імовірно, негативно позначаться на продажах улюблених американцями позашляховиків.
Усе це завдасть болючого удару по рейтингу схвалення Трампа.
Президент США розуміє ці ризики, тому робить усе можливе, щоб знизити ціни на нафту. Адміністрація Трампа оприлюднила план страхування танкерів і супроводу їх через Ормузьку протоку, послабила нафтові санкції проти рф та розглядає способи розширення видобутку нафти у Венесуелі, щоб заповнити будь-який дефіцит поставок.
Але щоб зупинити найбільший стрибок цін на нафту за останні три десятиліття, цього буде недостатньо. Або війна закінчиться, або США ослаблять потенціал Ірану до такого рівня, що країна більше не зможе загрожувати нафтовим танкерам, які проходять через Ормузьку протоку.
Судячи з публічних заяв, Трамп одночасно вірить, що йому вдасться домогтися «беззастережної капітуляції» Тегерана і що війна «практично завершена». Але його радники у Вашингтоні вже мали б усвідомити, що можна розбомбити країну з повітря дощенту і все одно не виграти війну в довгостроковій перспективі. Ні Корпус вартових ісламської революції, ні сили «Басідж» просто так не здадуть зброю. Якою б зруйнованою не була інфраструктура в Ірані, на місці залишаються тисячі озброєних бойовиків, здатних дати відсіч і підтримати ворожий режим у Тегерані.
Трамп міг би відмовитися від вимоги «беззастережної капітуляції», вигадати альтернативні підстави для проголошення перемоги й повернути американську флотилію додому. Але це навряд чи виглядатиме добре для нього. Як альтернатива, Трамп міг би розгорнути сухопутні війська — варіант, який він не виключав. Або ж міг би продовжувати бомбардування, перейшовши до цивільних цілей, щойно закінчить руйнування військової інфраструктури Ірану.
Однак жоден із цих підходів не буде швидким, а це означає, що економічні наслідки війни, найімовірніше, будуть тривалими. І Трамп може зрозуміти, що, хоч як легко було захопити Мадуро, така «ліквідація» лідерів країн-суперників США не обов’язково є переможною стратегією по всьому світу, зазначає видання.