Ми забули, що республіка – це «спільна річ» тих, кому не все одно, тих, кого турбує те, як вони живуть
Всі, хто займається історією політичної думки, читав у Фукідіда в його «Історії Пелопоннеської війни» знамениту надгробну промову Перікла.
Ця промова дає модель, за допомогою якої грек наближав себе до богів, до їх безсмертя, залишав після себе історію значущого життя. (Яку запише якщо не Плутарх, то хтось інший, хто допоможе тобі залишити після себе історичний слід в твоєму полісі).
Те, що на латині має назву «virtus» - якість доблесного чоловіка.
І саме те, що забезпечувало можливість людям жити разом, чогось досягати.
Чого, на жаль, немає у нас сьогодні.
Бо ми забули, що республіка – це «спільна річ» тих, кому не все одно, тих, кого турбує те, як вони живуть, тих, які хочуть жити в співтоваристві з такими ж рівними як і вони.
У Макіавеллі є книга, яка називається «Роздуми про першу декаду Тита Лівія» («Discorsi sopra la prima deca di Tito Livio»), де він розповідає про свободи Риму та як гарантувати свободи у вільній республіці.
Так ось він говорить — патякати про те, що треба брати участь у спільній справі — це проповіді, які не працюють. Людей треба зацікавити. Чим? Вони повинні зрозуміти, що республіка це єдина арена, де вони можуть розкритися як унікальні і дивовижні особистості, чиї дії будуть зафіксовані в історії. І з яких нащадки братимуть приклад.
І таке визнання дуже важливе для людини. Тут є та екзистенційна складова, яку не дають ніякі гроші.
Бо саме на цьому рівні спільноти, фіксуються та залишаються в пам'яті справи інших, як модель поведінки.
Тому, політика в грецько-римському розумінні — це спроба створити власну історію значущого життя, яка стане орієнтиром для інших.
Скільки політиків в нашій країні зробили за останні 30 років вчинків, які стали орієнтирами для нас та наших дітей?
І де той пам’ятник, увінчаний лаврами, який можна поставити сучасному українському політичному діячеві з написом: «Громадяни! Наслідуйте його!»?