Як стверджує народна мудрість, навіть звільнений раб не хоче свободи. Навпаки, колишній раб прагне мати власних рабів задля поневолення.
1962 році німецькомовний письменник і філософ Еліас Канетті оприлюднив свою відому книгу «Маса і влада». У цьому magnum opus він стверджував, що параноя є невід'ємною рисою влади.
Саме тому кожен правитель (особливо після 8-10 років перебування біля керма) неминуче страждає на це психічне захворювання. За минулі півстоліття численні дослідження повністю підтвердили його правоту.
У будь-якого можновладця є перебільшена підозрілість, викликана прагненням утримати владу. Причому виникає це психічне захворювання в кожного можновладця, майже без винятку.
Це з пов'язано з тим, що жодна людина неспроможна зберегти психічне здоров'я, коли роками будь-яке його слово із захопленням підхоплюється, а будь-яке бажання миттєво виконується. У результаті неминуче розвивається не тільки патологічний нарцисизм, відчуття своєї винятковості та незамінності, але водночас і почуття нарцистичної самотності...
Все, що відбувається довкола, сприймається тим, хто має владу виключно як спрямоване або на його власну підтримку, або на знищення. Як зазначає філософ Канетті: «Владна параноя була б малоцікавим епізодом в історії хвороби однієї приватної особи, якби влада не насаджувала цю параною в сферах суспільного життя».
Небезпека параноїдального стилю керівництва полягає в тому, що влада, уражена цим розладом, намагається поширити свою маячню на все суспільство і змусити його повірити у власні галюцинації. Таким чином, вдається підтвердити їх і переконати саму себе у власній адекватності й проникливості.
Але на відміну від звичайного скромного параноїка, параноїк при владі має унікальну можливість і ресурси для того, щоб змусити оточуючих підтвердити свої хворі фантазії. Дійсність заганяється в матрицю, створену хворою уявою, а тому, коли суспільство параноїзується разом зі своїм правителем, — починають підтверджувати хвору маячню один одного.