На думку більшості росіян, а подекуди навіть і поляків, українське самопізнання непотрібне і навіть шкідливе для сучасності.
"Переписування історії" – словосполучення, яке неодноразово чув від депутатів чи журналістів, які засуджували українську політику національної пам'яті. У відповідь повторював: ми не переписуємо свою історію, ми щойно намагаємося писати її.
Написати історію України не з точки зору сусідів, а – так би мовити – від першої особи. Написати українську історію саме як історію України, а не Росії, Польщі чи ще когось.
Такий підхід не подобається тим нашим сусідам, які вже написали для нас/замість нас/без нас цю історію. Вони самі визначили наших героїв, зрадників, ключові та другорядні події.
Відкриття архівів КГБ робить можливим написання історії України "від першої особи", надаючи безліч раніше прихованих матеріалів про події нашого минулого.
І не лише: ці документи свідчать як, ким і для чого спотворювалося українське минуле колись. Вони пояснюють як, хто і для чого намагається це робити сьогодні, звинувачуючи нас у "переписуванні".