Виконуючи чиєсь політичне замовлення, псевдожурналісти роздувають зраду про відсутність оборонних укріплень. ЗСУ уфортифіковуються!
(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень).
За останній тиждень я особисто побував на тих оборонних укріпленнях, яких у нас нібито немає. Це були чотири різні точки на Авдіївському напрямку; зокрема, за 2 км до тодішньої лінії бойового зіткнення, у «червоній зоні», під російськими FPV-дронами.
Результат — ви бачите нижче у відеосюжеті пресслужби Оперативно-стратегічне угруповання військ «Таврія», у тих сюжетах різних каналів, для яких ми надали купу сировини. А також тут на фото, знятих мною на телефон.
Вони значною мірою вже споруджені, подекуди (трохи далі від передка) їх ще будують. Залежно від лінії, це роблять ОВА (обласні адміністрації), цивільні підрядники — будівельні компанії; ДССТ (Державна спеціальна служба транспорту); інженерні частини Сил підтримки ЗСУ, інженерні підрозділи механізованих і мотопіхотних бригад.
Були та є певні організаційні складнощі. Брак людей, коштів, деяких матеріалів та озброєнь, близькість лінії фронту, інерція й зволікання, бюрократія, демократія, зрештою, поля — вони ж чиїсь, але є й результат.
Його можна помацати, відчути, зрештою, залізти в нього і сховатися від обстрілів. Інженери не дадуть збрехати, що активні роботи почалися в грудні, і вони велися ще до виходу наших військ з Авдіївки; після — стали активнішими.
Водночас слід розуміти: торік у нас відбувалася наступальна операція, і військовим було трохи не до спорудження своїх ІФС (інженерно-фортифікаційних споруд). Аби орківські ІФС проламати.
Ще один важливий момент: відмовляймося від стереотипів! Великий Китайський мур чи Стіна Вестеросу, як в «Іграх престолів», не могли бути оперативно збудовані в наших умовах між Авдіївкою і Ласточкиним.
Тá сама сумнозвісна «лінія Суровікіна» — не одна, а багато ліній різних укріплень, фортифікацій, мінних і не-мінних загороджень, споруджена в зовсім інших умовах: природних, безпекових та адміністративних (під потужним примусом). І то, згадайте: наші війська минулого літа мали пройти через чималу «відкриту» територію, перш ніж почати прогризати власне «лінію».
На Донеччині нові ІФС не мають вигляду «стіни» чи «лінії». Це розгалужена система свіжих ВОПів (взводних опорних пунктів) на другому оборонному рубежі, на які в разі потреби відійдуть піхотні частини.
Ті частини, що брали участь у замовленні та частково (своїми інженерними взводами) — у споруджені цих опорників. Цих нових ВОПів — десятки, на різну глибину смуг оборони.
Вони пролягають сотнями метрів зиґзаґоподібних траншей — із вогневими комірками на різні боки, перекритими щілинами, подекуди із бронекапсулами. Також це капоніри, протитанкові рови, бетонні бункери, «зуби дракона», інші укріплення і загородження, залежно від наближеності до ЛБЗ.
Розташування фортифікацій враховує особливості рельєфу та інших елементів місцевості, наявність панівних висот, водних перешкод, доріг і так далі. Тобто не обов'язково вкладатися в суцільну «стіну», якщо можна використати річку чи ставок, а ВОП при цьому вкопати на височині, з якої видно і можна прострілювати всі підходи.
Так, на другій лінії ідеться не про бетон, а про дерево як про головний елемент фортифікацій (плюс геотекстиль, залізна сітка, бруси, скоби). Але військові інженерні фахівці переконують, що в дерева дуже багато переваг: воно мобільне, не потребує часу на застигання й усадку; швидко монтується, у разі влучання й руйнування — швидко ремонтується та замінюється; не дає таких осколків, як бетон; не привалює такою масою у випадку завалу.
Якщо старі нормативи передбачали висоту траншеї 1,5 метра та ширину 0,8 метра, то нові траншеї мають 2 метри заввишки та 1 метр у ширину. Все для того, щоби бійці могли пересуватися, не пригинаючись, та мали змогу в разі потреби переносити по траншеї поранених на ношах.
На деяких ВОПах, я сам бачив, на долівку покладені дошки та зроблені колодязі для відведення води, щоби під час дощів під ногами не було того унилого багна. Відповідно до нових обставин сучасної війни робляться і перекриття для захисту від артобстрілів, від FPV-дронів, змінюються розміри вогневих комірок тощо.
«Піхотинці кажуть нам «спасибі», бо ми враховуємо їхні побажання», — повідомляють роботяги-інженери, солдати й офіцери, на всіх позиціях. До речі, в ці полки та взводи теж дуже потрібні люди, причому звичайних цивільних спеціальностей: водії, кранівники, екскаваторники; але за умови — якщо кваліфіковані.
І ті, хто каже, нібито в нас немає укріплень, зневажає насамперед цих військовослужбовців інженерно-позиційних підрозділів, які сумлінно, з максимальною самовіддачею зводять усе нові й нові фортифікації. Також врахуйте, що росія сьогодні проводить одразу кілька активних «ІПСОх», які спрямовані на підрив довіри не лише до керівництва України та Збройних Сил, а й до війська як такого.
Один з елементів кампанії, що несеться на наших очах — «відсутність підготовлених ліній оборони». І NYT (ніт), я ще не забув твердження одного впливового західного видання про те, що в Авдіївці в полон потрапили тисяча українських військових.
Минає вже місяць, а їх ніхто так і не побачив, бо ці заяви не відповідали дійсності. Ці фейки поширював Кремль як елемент продовження війни засобами інформаційного впливу; так і з фортифікаціями.
Друзі, давайте-но в цих оцінках керуватися не політичними симпатіями, а фактами. І не такими, що от, «один солдат сказав, що не бачив траншей за Авдіївкою».
Я, без зайвої скромності, став розпорядником дуже великого масиву інформації на цю тему, і я вам її переповідаю й показую — побачену під значно ширшим кутом та з більшої висоти. Дивіться й ви.
І останнє, наголошу: воюють не траншеї, воюють люди у траншеях — люди навчені, люди зі зброєю, з підтримкою артилерії й авіації. Не варто сприймати фортифікацію як чергову саму-по-собі-«вундерваффе», диво-зброю, що може самотужки зупинити ворога.
Ні, це зробить тільки український солдат, а ворог, на жаль, має перевагу в особовому складі. Тоді як у нас уже стільки часу досі не ухвалений закон про мобілізацію...