Північноатлантичний альянс офіційно готується поповнитися двома новими країнами-учасницями. Гельсинкі та Стокгольм домовилися з Анкарою.
На думку багатьох аналітиків, входження Фінляндії зі Швецією до складу НАТО (хоча достеменно невідомо, коли це станеться – прим. авт.) означає їхню відмову від державної політики позаблоковості та нейтральності, а також завершення так званої "доби фінляндизації". Певно, такі оцінки нової дійсності на європейському континенті цілком своєчасні, але з деякими уточненнями.
По-перше, і для нас найголовніше, за членство в Альянсі фінів і шведів український народ заплатив своєю кров'ю і кількома тисячами замордованих московитами цивільних громадян (точна кількість стане відомою вже після перемоги над окупантами – прим. авт.). Натомість Київ отримає від західних партнерів-учасників НАТО аж 3 ракетні комплекси "Himaris", 3 безпілотники "Bayraktar TB2" і ще кілька артилерійських систем, які поки неспроможні переломити ситуацію на фронті на нашу користь.
По-друге, присутні у Мадриді міністри закордонних справ Фінляндії та Швеції разом взяли на себе зобов'язання перед очільником турецької дипломатії не підтримувати й поборювати наступні організації, які уряд Реджепа Тайїпа Ердогана називає "терористичними" та "екстремістськими": Робітнича партія Курдистану, Загони народної оборони (Сирійського Курдистану) і Рух Фетгулагга Ґюлена. Тобто, Гельсинкі та Стокгольм мусять, або вислати (депортувати) діячів указаних спільнот, або розпочати проти них кримінальні провадження.
І по-третє, Туреччина, Швеція та Фінляндія за підсумками тристоронніх перемовин уклали спільну угоду з безпеки, яка розблокує постачання до Анкари раніше забороненого надсучасного озброєння. Тут мається на увазі зняття експортного ембарго, запровадженого у 2019 році, на винищувачі американського виробництва McDonnell Douglas F-15 "Eagle" та General Dynamics F-16 "Fighting Falcon".
Відтак, аби опинитися під такою бажаною "парасолькою НАТО", фіни (вкотре) зі шведами (вперше) разом пожертвували частиною свого національного суверенітету, у зв'язку з чим про завершення сумнозвісної "доби фінляндизації" мова аж ніяк не йде. Насправді вона набула нових обрисів, окреслених уже не Москвою, але Анкарою.
Ердоган виставив жорсткі умови президенту Фінляндії Саулі Нійністьо та прем'єр-міністру Швеції Маґдалені Андерссон і вони, попри гарячі обговорення всередині власних суспільств, погодилися їх виконати; всі до єдиної! Власне "вхідним квитком" до Альянсу для двох колись нейтральних і позаблокових північноєвропейських країн стало прислужництво та угодовство турецькому лідеру, який набув реномé узурпатора з неоосманськими поглядами.
Власне, у чому полягає оновлена політика фінляндизації? За першої ж вимоги з Анкари Гельсинкі та Стокгольм муситимуть екстрадувати курдів (переважно зайнятих громадсько-політичною і правозахисною дільністю на еміграції – прим. авт.), яким турецька влада інкримінує тероризм і екстремізм, тож навіть натяк на можливу відмову розцінюватиметься жорсткою реакцією когось із урядовців Ердогана.
Але і це ще не все: згідно з укладеною угодою, Фінляндія та Швеція також країни мають боротися з дезінформацією та проявами недружньої пропаганди, спрямованих проти Туреччини, тобто її офіційної влади. Інакше кажучи, Гельсинкі та Стокгольм затикатимуть рота всім своїм журналістам і пресі, котрі наважаться заявити що уряд Ердогана – це антидемократичний режим.
Знаково, подібне вже було в історії, тільки у відносинах між Фінляндією та СССР упродовж 1944-1991 років. На той час Кремль руками прислужливих фінляндських міністрів і президента Урго Калева Кекконена вишукували "воєнних злочинців", "призвідників війни" та уявних "фінських фашистів", а поряд із цим рішуче просувалися потрібні совєцькому тоталітаризму наративи "інтернаціональної дружби й співпраці" трудового люду обох країн, які ментально занапастили фінську націю.
Для самого Альянсу поповнення членства двома країнами стане реальним посиленням північно-східного флангу, де кордон з агресивною ресурсною федерацію збільшиться на понад 1300 кілометрів у важкодоступній і майже бездоріжній місцевості. За словами генерального секретаря Єнса Столтенберґа, росія отримає більше НАТО по сусідству, чия чисельність сил швидкого реагування буде доведена до 300 тисяч вояків, озброєних за останнім словом техніки; чого, мабуть, і домагався кремлівський бункерний щур.
Окрім того, віднині РФ зі "стратегічного партнера" перетворилася на загрозу для Альянсу, що спричинить негативні військово-політичні наслідки для самої московії. Адже цілком очевидно, що НАТО рішуче посилить збройну і гуманітарну підтримку України, яка, сподіваємося, не залишиться порожньою балаканиною, а нарешті трансформується у практичну площину.
А проте, "Останній Бастіон" радить згадати, що цьогорічний саміт Північноатлантичного альянсу у Мадриді продемонстрував готовність країн-учасниць відповідати на нові загрози й виклики. Наші західні партнери готові з відкритим забралом зустрічати східного агресора на своїх кордонах.