Квартал за кварталом, вулиця за вулицею так збираються росіяни поглинути невеличке промислове місто на Донеччині. Наразі їм це вдається.
Але навіщо путіну наш Вугледар? Накати окупаційно-терористичного контингенту РФ на Вугледар нині відбуваються як каруселі, буквально у режимі non stop 24/7, адже командування ставить чіткі накази: захопити місто якнайшвидше і за будь-яку ціну.
Наразі поля навколо Вугледара всипані не лише тілами російських окупантів, а й технікою. Такої кількості техніки контингент РФ ще не застосовував, так само як і не втрачав у районі Вугледару більше ніж рік.
І ось тут є цікавий момент: Вугледар — це, звичайно, перший крок окупантів до відновлення залізничного сполучення через Волноваху. Але, просуваючись розмірено, без суїцидальних накатів, так чи інакше, вони мали б можливість вийти до міста пізніше і розгорнути бої загород до кінця 2024 — початку 2025 року.
Але ні, наступ командування окупаційно-терористичного контингенту РФ максимально каталізувало, особливо з другої половини вересня. І треба ж таке, але погляньте-но, що відбувається на іншому кінці театру бойових дій — у Курській області народній республіці.
На Курщині у росіян почався епічний контрнаступ, який чомусь раптово наглухо припинився. Причому справи у нашого ворога настільки погані, що путін не стежить за ситуацією, призначивши безпосередньо Алєксандра Бортнікова, після того, як Алєксєй Дюмін не впорався із покладеними на нього обов'язками.
Якщо хтось пам'ятає, то ще у день призначення ексгубернатора Тульщини гебіста Дюміна я вже писав, що це — відмінне рішення, адже цей «фебос», який контролює військову операцію, знаменує однозначний провал. Тому це чудово!
Так і сталося — російський контрнаступ на Курщині здувся навіть не надувшись (що чуєте про нього зараз? Так отож). Але путіну до дня його народження необхідна прямо «велика перемога», якою мало стати «звільнення від укронацистів» цілого регіону, проте цього вже точно не станеться.
Ось, чому окупаційно-терористичний контингент РФ вичавлюють хоч щось і цим хоч щось є... знищення Вугледару, заради якого готові покласти тисячі росіян та сотні одиниць техніки. Наступ на Вугледар має не просто тактичне, а й оперативно-тактичне значення, і це правда.
Однак, оскільки воно здійснюється — це виключно політичне рішення. Плюсом у ньому для нас є те, що окупанти під час боїв за наше місто на Донеччині втрачають у рази більше людського ресурсу і найголовніше — техніки, ніж якби це відбувалося стабільно і вивірено.