За кожним словом — біль і шлях...
«Знай своє місце». Все частіше я це чую коли почала висловлювати свою думку.
Я з часів повного вторгнення рф перестала говорити. Не могла. Перші мої слова спричинили шум. Одна зі стратегій знецінити думку, - нівелювати опонента.
Одне зі звинувачень «зробити піар». Дорогі, цей піар дорого обходиться. Я думаю Ви в Україні не скривали свою сім'ю, Ваше тіло не зжималось від загроз і небезпеки окрім загроз наявного ворога, не втрачали 95% свого оточення, що полягало в 5 поколіннях українського бомонду, та преси (вільної якої в Україні немає), Ви не втрачали бездоганної репутації за 35 років труда, і потенційної дороги в Україні, від Вас не шарахались як від прокаженого і навряд чи Ви зустрічали в свою адресу такі епітети як я за останні пів року, Ви не відміняли 24 релізи із-за того що було неадекватно їх анонсувати і не поставало питання «кому», навряд чи Ви також зустрічали таку ж кількість подвійних стандартів в очі і поза очі, з-поміж плодів вашого труда навряд чи хтось вишукував компромат, і навряд чи у Вас були хвости чи наратив з Вашого імені.
А говорити я буду. Тоді коли буду вважати за потрібне і те, що буду вважати за потрібне. Чи не буду, але це буде моє рішення. Рівень слів в мене недосконалий, - погоджуюсь. Але я маю право на свою думку.
Я ніколи не забуду своє місце. Повірте. Але я визначу його сама.
З повагою