Німеччина на роздоріжжі між старими та новими політичними силами.
Вибори у двох східнонімецьких федеральних землях – Саксонії та Тюрингії – на цих вихідних не цікаві на широкий загал – ну відбулися і добре, це ж не національні.
Однак вони є символом зміни L епох в європейській політиці – для нас символом L відверто поганим. У Тюрингії майже половину голосів отримали партії, які категорично виступають проти допомоги Україні – Альтернатива для Німеччини та партія Сари Вагенкнехт.
У Саксонії дещо менше, але не набагато. Партії урядової коаліції отримали жалюгідні результати, опозиція в обличчі християнських демократів нічим особливим не здивувала. Тепер питання у тому, хто сформує земельні коаліції і чи взагалі це можливо, але для нас ці вибори підтвердили два виклики.
Перший – складність не просто збільшення, а й утримання німецької мілітарної допомоги. Тепер вже ні у кого немає сумніву, що зменшення цієї допомоги наступного року не є результатом лише бюджетного дефіциту – це є реакція на зміни у внутрішньополітичних розкладах, зростання ваги проросійських популістів і відповідно зменшення маневру в урядової коаліції, якщо цей маневр у неї взагалі є.
Але є і довгостроковий виклик – Німеччина стала останньої великою європейською країною, де партії мейнстриму 20 століття – християнські, ліберальні та соціал-демократи, а також зелені – вже не визначають політику, як раніше.
Натомість популісти – ліві, праві і просто без напрямку здатні вигравати вибори і пропонувати свої прості рішення. Це матиме колосальний вплив на процес нашої євроінтеграції – її умови та терміни, який ми поки що навіть нездатні уявити. Але можна вже уявити кількість L зусиль та грошей, які рф задіє, щоб зупинити і зламати наш шлях до ЄС.
З «позитивними», тобто проукраїнськими популістами маємо навчитися працювати, на «негативних» – проросійських маємо знайти важелі, краще зіткнути їх з іншими популістами. Європа вже ніколи не буде такою, як раніше, популізм – це нова нормальність і ми маємо знайти на це відповідь. Ціна – наш шлях до ЄС.