Антиукраїнська «миролюбність»: трагедія Карпатської України 1939 року.
Прем'єр-міністр В. Орбан свою антиукраїнську діяльність виправдовує «миролюбністю» своєї країни. «Миролюбність» Угорщини українці особливо відчули у 1939 році, коли угорська армія окупувала Карпатську Україну.
За даними тодішнього міністерства внутрішніх справ Угорщини, в березні 1939 р. на Закарпатті загинуло 4,5 тис. українців.
Особливою жорстокістю відзначився жандармський загін капітана Мартона Зелді. Впродовж трьох днів його головорізи у Тячеві стратили 200 осіб.
У Хусті окружний військовий начальник полковник Голлоді дозволив виконати 170 смертних вироків. Всього у Хусті окупанти розстріляли понад 200 осіб.
16 березня біля с. Кам’яниця перед камерою угорські солдати розстріляли десятьох бійців «Карпатської Січі», а кого не ліквідували, депортували у Польщу й передали на розтерзання польським прикордонникам.
У ніч з 18 на 19 березня на околиці с. Волове в урочищі Тішня угорські окупанти розстріляли чотирьох місцевих вчителів. Одному вдалося втекти з місця страти й перебратися на Пряшівщину.
А вже наступного дня у двох місцях на Верецькому перевалі, за 1,5–2 км від лінії кордону, були розстріляні 500–600 українців. Згодом, 23 березня, від 30 до 40 українців розстріляли на перевалі поблизу Ясіня.
Головним катом українців був начальник генерального штабу Королівства Угорщини Генрик Верт.
Його жорстокість і нахили до садизму вразили навіть союзників – німецьких військових. У Будапешт надійшов лист від керівника німецької розвідки Вільгельма Канаріса, який засуджував масові страти січовиків і просив угорців отямитися.
Але зупинити мадярських головорізів уже не було можливо.
Після позасудових розстрілів почалися арешти небезпечних чи підозрілих українців, які проводилися за доносами й особистою помстою. Українців утримували в концтаборах у селах Тячів, Великий Бичків і Крива біля Хусту. Станом на літо 1939 р. у таборах перебувало близько 1,2 тис. осіб, які зазнали жорстоких фізичних тортур.