Які «журналісти» подобаються Зе-владі?

За мотивами наїзду на «Українську Правду» і ненависті пересидента Голоборотька до редакції через доволі просте питання про Олега Татарова...

Як гадаєте, кого із журналістів полюбляють у головному Офісі України на столичній вулиці Банковій? Спробувала для вас полегшити завдання, зібравши все в один ґрунтовний аналітичний матеріал, тож читайте.

• Типаж пропитого маргінала у депресії.

На тлі такого кожен, особливо Володимир Зеленський і «завгосп всєя України» Андрій Єрмак, буде виглядати метросексуалом і генієм. Погодьтеся, все якраз так.

• Типаж пані, яка не визначилась, що їй більше подобається в житті — журналістика чи «дубайський шоколад» (думаю, ви зрозуміли, про що я).

Вона в мистецтві чи воно в ній? Нова торба від Кокого Шанель чи якийсь крутий проєкт, який стане поворотним у розвитку сфери, — таких можна зневажати й обговорювати у курилках.

• Лизоблюд будь-якої статі, який оближе актуального чиновника наче ескімо.

Зазвичай — подібний персонаж або мовчить, або піддакує всій прутні, яку чинить влада/працедавець, бо які пріоритети? Нова «Audi» та винний шопінг у «Good Wine».

• Люди, які з легкістю працюють на Вітю Медведчука, а потім на єдиному «Зелємарафоні».

У першому випадку вони вихваляють росію, у другому — змушені крізь зуби говорити «Слава Україні»! Щоби в умовах кризи капала стабільна зарплатня з коштів платників податків.

• Люди, яким важливі селфі, ручкання і коктейлі із планктоном Банкової, бо є відчуття коротких дистанцій.

Це могло працювати раніше, але з інтелектуальним рівнем осіб, які працюють над державними стратегіями нині — це глухий номер. З ким там розмовляти на рівних?

• Інстаблогериці у стилі Аліни Шаманської — жадібні до грошей амбасадори агуші, які дорвались до державних підрядів.

Подібні пані не приховують, що їхня кінцева мета знайти заможного чоловіка і зробити штук 5 пластичних операцій. Засилля подібних персонажів — крок до дискримінації всіх жінок, які є серйозними фахівцями у медійній галузі.

• «Ультрапозитивні блогери».

Це ті, які могли раніше бути алкоголіками, джинсовиками, силовиками, зеками, арестовичами, але чомусь раптово вирішили, що вони шикарні антикризові менеджери та журналісти. Біда із ними.

• «Харошиє рассєянє».

Якби влада могла замінити наших притомних медійників на всяке сміття із боліт — вони б це зробили. Тому, коли одразу після Бучі подарували паспорт старому вовку із родини НКВДистів Саше Нєвзорову — це було не просто так.

Це був тест на терпіл і те, чи проковтне таке українське суспільство. Не було би відсічі — всякі латиніни і дожді уже би стали українськими медійниками й витісняли б тут своїх неугодних аборигенів із «националистическими взглядами и русофобией».

• Анонімні Telegram-канали, де кожне сміття вважає себе Рупертом Мьордоком.

Ці прищаві колобки цілодобово пишуть якісь побрехеньки про журналістів — інколи зранку собачники переказують їхній зміст про якісь там мільярди і свити неіснуючих коханців. Вони ніхто, які вважаються всім.