Нагадати йому, що у 1939 році Угорщина втопила у крові Карпатську Україну.
Державу українців, яку вони проголосили у мирний, парламентський спосіб.
100-тисячна окупаційна угорська армія як союзник нацистської Німеччини перейшла кордон і розгорнула каральну операцію на Закарпатті.
Головний бій відбувся на Красному Полі неподалік Хуста, де угорська армія зіткнулася із першим серйозним спротивом.
Упродовж кількох днів «Карпатська Січ» – армія молодої країни, тримала фронт, але сили були нерівні й українці програли в бою.
Після поразки на Красному Полі вцілілі підрозділи «Січі» відійшли в гори й продовжували партизанську війну.
Окупаційна ж влада діяла жорстоко, як під час геноциду.
Без суду і слідства, тільки за підозру до «Карпатської Січі» й ОУН угорські терористи розв’язали етнічні чистки у Діброві, Бороняві, Тячеві, Чинадієві, Перечині, Квасах.
При цьому терористичні групи бойовиків вривалися у госпіталі і лікарні. Убивали українців прямо у ліжках і на операційних столах.
Усіх хто вцілів завезли на Верецький перевал, де разом із польськими прикордонникам розстріляли. Загальна кількість розстріляних сягнула 500-600 українців.
Жорстокого переслідування зазнали ченці ордену св. Василія Великого. Загін угорських бандитів вдерся до Імстичівського василіанського монастиря, обстрілявши його з кулеметів.
На території Закарпаття окупанти створили мережу тюрем, які вже через декілька днів були переповнені в'язнями.
Концентраційні табори для полонених січовиків відкрилися в Тячеві, Великому Бичкові, Хусті, Чинадієві, Мукачеві, Кривій біля Хуста, Рахові, Сваляві, Воловому Великому Березному.
При цьому окупанти ніколи не приховували, що їм йдеться про тотальне викорінення українців з їх рідної землі.
Отже, В України є всі підстави вимагати від Угорщини моральних і матеріальних компенсацій за події 1939 року.
Наш обов’язок виставити їм рахунок!