Наочний і доволі показовий приклад — «Укрзалізниця». Вплив партнерів там нічим не допомагає, а можливо, навіть шкодить.
Після 2019 року, коли я був серед розробників «Нового курсу», мене стандартно відносять до «юлефанів» — тих, хто безумовно і по всіх питаннях підтримує Юлію Тимошенко. Насправді ж, це не зовсім так.
Я маю повагу до видатної політичної особистості, якою є ЮВТ, однак є теми, де ми однодумці, а де — ні. Наприклад, намір пані Тимошенко врегулювати ринок ліків адміністративними важелями я не підтримую, а от намагання припинити домінування іноземних представників в українських державних органах — вважаю необхідним й актуальним.
Мова про те, що нині Тимошенко оскаржує у Конституційному суді України низку законів, які руйнують суверенітет і незалежність України та унеможливлюють самостійний розвиток у національних інтересах. Це закони, які надають міжнародним дорадчим радам право формувати склад 10 державних органів, серед яких:
Мета конституційного подання — скасувати цей руйнівний підхід, який «слуги народу» намагаються протягнути за спиною країни, яка воює. Що, на жаль, природно: випадкові у владі люди не бачать нічого страшного у перетворення власної країни на таку собі «дорадчу колонію», бо не збираються ні самі, ні їхні нащадки у цій країні жити.
Так що, згортаємо співпрацю с західними партнерами? У жодному разі, але співпрацюємо прозоро і чесно, за необхідності запрошуємо іноземних спеціалістів на посади, проте на таких умовах, щоб вони відповідали за результати своєї роботи.
А не так, як зараз. Тобто, коли іноземці (не завжди чесні) щось там рекомендують у цих закритих дорадчих радах, підшефна структура із року у рік у збитках, а безвідповідальні радники отримують захмарну зарплатню.