Тюремні записки та кримінальні віцеспікери: історія одного арешту.
Вечір у хату, любі друзі та шановні читачі.
25 червня 2025 року виповнилося 23 роки з того дня, коли слідчий податкової міліції Максим Сабіна вдягнув на мене наручники в редакції донецької газети «Салон Дона і Баса» й відправив до ізолятора тимчасового тримання.
Як виявилося згодом, жоден інший правоохоронний орган не погодився виконати замовлення тодішнього першого віцеспікера Верховної Ради України Геннадія Васильєва, ображеного на мої статті, опубліковані в інтернет-виданні «Україна кримінальна». І лише голова Державної податкової адміністрації Донецької області Олександр Папаїка, сина якого я також допікав дошкульними публікаціями, з радістю наказав підлеглим мене затримати. Для цього слідчий Сабіна обвинуватив мене в тому, що я не сплатив податки на суму, еквівалентну 67 (!) тисячам доларів — бо менша сума не давала змоги тримати обвинуваченого під вартою.
З ув’язнення мене було звільнено за 10 днів — на вимогу обуреного президента Леоніда Кучми, який 6 червня 2002 року навіть виступив із цього приводу на колегії Генеральної прокуратури України, де представляв колективу ГПУ новопризначеного генпрокурора Святослава Піскуна. Ось що сказав Данілич щодо мого затримання:
Втім, ця історія дорого обійшлася владі: в ІТТ я довідався від сокамерника, що тодішній голова Донецької обласної державної адміністрації Віктор Янукович також сьорбав у молоді роки тюремну баланду.
Вийшовши на волю, я опублікував свої «Тюремні записки», з яких країна вперше довідалася про колишні судимості нинішнього ростовського вигнанця.