Жодні воєнні звитяги українців не змусили Захід дати достатньо зброї. Поведінка наших партнерів, у кращому разі, залишається нейтральною.
Сьогодні добре видно, що із різних боків зростає бажання «завершити цю війну». Будьмо відверті та чесні: цього насправді бажають і на Заході, і на росії, і на Сході (близькому та далекому).
Тому у найближчі місяці загострюватимиться явні та приховані дискусії про те, на яких умовах можна і треба її завершити. Два свіжих приклади нижче:
Чому це так важливо Кремлю? Тому що йому треба на момент завершення війни бодай щось продати росіянам як свою перемогу — "те, за що воювали".
Бо якщо після війни виникне питання «Так за що ж ми боролися?!», то Путіну хана — та, цілком можливо, гаплик РФ в її нинішніх кордонах. Заява Лаврова — це пошук пунктів такої «перемоги».
Чому це маніпуляція? Тому що кількість потрібних людей залежить від запеклості російського опору, а ця остання — від кількості та якості наявної в України зброї.
Але те й те Захід наразі жорстко фільтрує і контролює, щоби не дати Україні ні «надто мало», ні, боронь Боже, «надто багато". Отже, пишемо «в України недостатньо зброї для виходу на кордони 1991 року», а читаємо — «Україні достатньо для цього зброї не давали й не дадуть».
Однак далі основна теза: «Дайте Україні вступ в НАТО і набагато більше зброї, ніж зараз (отже, зброя є!), але хай вона забуде про території, які на сьогодні контролює росія». Це ще одна спроба знайти формулу, яка задовільно (?) пояснить, «за що боролися», і росіянам, і українцям:
Звісно, це лише одна пропозиція з багатьох і далеко не факт, що саме її візьмуть за основу. Але це одне з підтверджень тієї тези, з якої почався цей текст: у найближчі місяці явні та неявні дискусії на тему того, на яких умовах намагатися завершити цю війну, ставатимуть дедалі гострішими.
Відповідно, навколо цього буде вдосталь інформаційних маніпуляцій. А відтак наша справа — на них не вестися, тримати порох сухим і глузд тверезим.