Вітчизняний шоубізнес не знає потреб нації, котра боронить країну від ворога зі Сходу. Тому досі плодяться «Свати» й «Слуга народа».
Взагалі, не розуміємо, чому у наших акторів наявна «бронь» від мобілізації. Вже давно не видно хоч якогось патріотичного кіно; ну, погодьтеся.
У театрах, наскільки можемо судити з оголошень, репертуар узагалі не змінився після 24 лютого 2022 року. На естраді — танці-гопцалки й амурні страждання, ось і все.
Документалісти знімають фільми, даруйте, але траурні фільми, покликані витиснути сльозу з іноземців. Навіть короткометражних агіток не видно, які б героїзували наше військо.
Колись президент Володимир Зеленський казав, що (зацитуємо) «гроші треба витрачати на гарне конкурентоспроможне кіно». Ню, і де воно, те «гарне конкурентоспроможне кіно»?!
Всі занепокоєні тим, що люди не хочуть йти воювати. Так, а чого ж ми, вельмишановне панство, очікуємо, коли вся інформація про події на фронті — один суцільний негатив?
Зізнаюся, я і сам частенько цим негативом грішу... Звідки взятися патріотизму і геройству, якщо їх ніхто не запалює і не заохочує?
Автор – Олександр Писаревський, ветеран АТО/ООС і боєць тактичної групи «С» (Сальвадор) Сил Територіальної оборони ЗСУ