Відповідь на, задавалося б, цілком риторичне запитання очевидна. Але як завжди, не все так просто і не все однозначно...
Може, обісцяні «аватари», які нажираються по формі, або «чумоходи», які никають містами та яким в падлу випрати свої лахи? А може воєнкоми-хабарники, які свій мундир використовують для ширми, щоби пиляти бабло під час війни?
А може чувачки, які лижуться із підлеглими співробітницями прямо у робочому кабінеті? Ну, не святі вони, не святі, і досить говорити не чорне біле, виправдовуючи пристосуванство!
Може, генерали та полковники, які торгують посадами й званнями, як гарячими пиріжками, в яких вчорашній мобік, і дня не служивши в армії, проскакує за місяць сержанта. А далі, не встигши приліпити погон молодшого лейтенанта, вже командує батальйоном.
Мабуть, справа у піджаку-лейтенанті без документів, який через тиждень після мобілізації — вже комбат, а за пів року вже майор і заступник комбрига? Та не можу бути, скажете, ви; може, ще й як.
А може ушльопок комбриг, який говорить комбату, який щойно тупо і бездарно угробив половину свого батальйону: «Не переживай, хлопче! Солдатики для того й вигадані, щоби дохнути».
А може розкрадачі волонтерки чи ви думаєте, що на ній тільки чинуші жирують? Помиляєтесь! Там такий швах, що вистачить не на одне розслідування (і не тільки журналістське).
А може ті самі ТеЦеКашники, які деруть процент із вдови чи матері загиблого за оформлення компенсації за убитого сина чи чоловіка? Нє, мабуть, усе таки ВЛК, яке штампує ухилянтам висновки про непридатність.
Будьмо відверті, той мундир на сьогодні ще прати й прати, щоби повернути йому незаплямованість. Та немає ж кому, всі за баблом ганяються й за власним безпечним буттям «якби чого не вийшло».
Автор – Олександр Писаревський, ветеран АТО/ООС і боєць тактичної групи «С» (Сальвадор) Сил Територіальної оборони ЗСУ