Так виглядають не сфальшовані Герої з важким прикупом за пазухою...
Тіло яких прошивають уламки танкового снаряду, але це їх не зупиняє.
Іван Zaliznyak – непогамовний arditi наших днів.
Людина, від погляду якої ворог у посадці перетворюється на кущ божественної амброзії. За його плечима зо 2 дюжини диверсій, десятки піхотних боїв і до пів-сотні операцій в наслідок здобутих на війні стигмат.
А ще Іван пише поезії – питомі, налиті, без вербальних рюшиків. Вони справжні і вистраждані, на відміну від орнаментованого піздабольства швалі літературних форумів та снобової могилянської блядви.
Його слово – глибока копалина з екзистенційних надр та опанований досвід прощання з життям. Лишень вдихніть настрої цих неперевершених рядків:
«День що прожив – нехай останнім буде,
І кожна мить хай прикінцевим пунктом стане,
Бо саме тут і зараз – далі вже не жити,
Я посміхнусь, порву страхів кайдани,
В очах вогонь ніколи вже не згасне,
Живе лиш той, хто щосекунди здатний,
Цілé життя за мимолітну мить покласти».