Економічна складова антикорупції у справі Злочевського рішуче заявила праву, хто тут базис, а хто всього лише якась надбудова.
“[…] в нашій країні існують значні ризики примітивізації кримінально-правової протидії корупції” – такими словами в понеділок мій колега з НаУКМА Микола Хавронюк цитував іншого дослідника.
Вже наступного дня, тобто вчора, ці ризики примітивізації загострилися понад критичний максимум. Про це нам повідомила САП, коли оприлюднила новину: прокурор САП уклав угоду з Миколою Злочевським. Ба більше, угоду встиг затвердити ВАКС.
Така новина здивувала навіть головну редакторку Української правди, яку важко запідозрити в критиці чи бодай скептицизмі щодо антикорупційної інфраструктури. Журналістка відреагувала вельми слушним єпитанням.
На щастя, це той випадок, коли маємо трохи відповідей. Хоча досі не маємо тексту рішення ВАКС.
За словами САП, угоду затвердила колегія ВАКС. Угода передбачає, що Злочевський визнає свою провину у вчиненні злочину, визначеного статтею 369-2 КК (через частину 3 статті 27). Запам’ятайте цю кваліфікацію – стаття 369-2 КК (зловживання впливом) – вона має ключове значення в цій історії.
Також Злочевський “сплатив 500 млн грн на допомогу ЗСУ для проекту Армія Дронів … [та] надав допомогу підрозділам ЗСУ у вигляді купівлі обладнання на загальну суму понад 160 млн”.
Проте він ще має заплатити 68 тисяч гривень штрафу, який є єдиною мірою покарання за вчинений ним злочин.
Прокурор САП нібито погодився на угоду, бо обвинувачений розкаявся, злочином не було завдано матеріальних збитків, а суспільство вельми спрагле до швидких рішень і результатів.
Другий день поспіль соціально активні неюристи з усіх сил намагаються роз’яснити логіку, що стояла за угодою: нібито і екстрадувати складно (бо війна); і гроши дуже потрібні війську (бо війна); та й взагалі, антикорупційній інфраструктурі критика не дуже то й потрібна (бо війна… з корупцією).
Щоправда, усі відповіді криються аж ніяк не в кримінальному процесі, ба навіть не у війні, а в кримінальному законі.
Відповідь перша: антикримінал-економіка
Більшість обурених угодою спостерігачів правильно зауважили, що угода базується на ринкових взаєминах: гроші обмінюються на товари/послуги. Тобто Злочевський буквально купує собі квиточок на звільнення від ув’язнення.
Звісно, знайдуться антикорупційні чемпіони та інші небайдужі, які згадуватимуть вигадані чи напіввигадані закордонні історії, де нібито так постійно робиться і це нормально. Навіть якщо припустити правдивість таких історій, а також закрити очі на положення українських законів, нікуди не подінеться дрібничка, що називається правосуддя.
Ідея правосуддя в тому, що воно має бути однаковим для всіх. “Equal Justice Under Law” – як нам авторитетно промовляє фасад будівлі Верховного суду США.
Для прикладу, минулого року ВАКС призначив 5,5 років ув’язнення судді райсуду за отримання хабаря розміром 6000 гривень. Так-так, шість тисяч гривень. Хабар отримувався за закриття справи про адміністративне правопорушення (там йшлося про водіння напідпитку). Себто жодних збитків чи потерпілих. Вирок ВАКС нині перебуває в апеляційній палаті, тобто він не набув законної сили. Відтак, цей суддя мав би теж претендувати на квиточок свободи. І схожих випадків у ВАКС не бракує. Можна взяти найбільш свіжий приклад: затримання голови ДСА, де фігурує сума в 7,5 тисяч доларів США.
Залишається тільки розібратися з ціноутворенням. За словами САП, Злочевський заплатив державі десь х2 від суми, яка до певного часу фігурувала у словниковому запасі САП як розмір хабара. Відтак, районний суддя чи голова ДСА могли б не їхати в колонію, а просто закинути кілька сотень чи кілька тисяч (відповідно) доларів США на потреби Збройних сил.
Відповідь друга: антикримінал-архітектура
Ось тепер час пригадати мій наголос на статті 369-2 КК (зловживання впливом). Адже у справі Злочевського цієї статті не було рівно до вчорашнього дня. Натомість увесь час НАБУ і САП переслідували Злочевського за статтею 369 КК (надання хабаря). Ба більше, ще навесні цього (2023) року антикорупційне обвинувачення завершило розслідування щодо Злочевського саме за статтею 369 КК, тобто за надання хабара.
Якщо вірити інформації, яку раніше публікували НАБУ та САП, і яку потім визнав сам Злочевський, останній дійсно був хабародавцем і, отже, від початку його дії правильно кваліфікувалися за статтею 369 КК (надання хабаря).
Водночас таке рішуче оновлення кваліфікації має просте пояснення: частина 4 статті 369 КК (надання хабаря), за якою Злочевського переслідували від початку розслідування і до його завершення, є не лише тяжким злочином, але й дозволяє конфіскацію майна; натомість частина 1 статті 369-2 (зловживання впливом), є не лише нетяжким злочином, не передбачає конфіскацій та ще й дозволяє призначення штрафу у вигляді основного покарання.
Зі згаданих причин, Злочевський не пішов би на угоду, якби САП не змінив кваліфікацію. До того ж САП було б не просто обґрунтувати пом’якшення покарання, а особливо – відмову від конфіскації, якби прокурори лишилися зі статтею 369 КК (надання хабаря).
Разом із тим, обвинувачення не є вільним у виборі кримінального закону. Тобто обвинувачення має кваліфікувати дії правопорушника рівно за тією статтею (частиною статті) КК, яка відповідає діянню правопорушника. І у випадку Злочевського не може бути й мови про 369-2 КК (зловживання впливом). Адже те, як НАБУ з САП описували дії Злочевського, зокрема під час завершення розслідування, без сумніву, вони виглядають як надання хабаря, літають як надання хабаря, плавають як надання хабаря та навіть крякають як надання хабаря.
Простіше кажучи, на міцному базисі економічних взаємин САП побудувало зміст і наслідки угоди рівно так, щоби можна було задовольнити інтерес Злочевського.
У цьому випадку Ленін таки мав рацію:
“[C]успільні відносини поділяються на матеріальні і ідеологічні. Останні являють собою лише надбудову над першими, що складаються поза волею і свідомістю людини, як (результат) форма діяльності людини, спрямованої на підтримання її існування”.
Здавалося б, куди далі історії з угодою бути ще потворнішою. Але-але… На додаток, вона є ще й глибоко іронічною.
Річ у тім, що прокурори САП не є першопрохідцями у таких рішучих угодах. Криголамом був не хто інший, як Генпрокурор Юрій Луценко лічно. І це була справа, яка напряму торкалася НАБУ і САП.
Мова йде про фірму Оптимумспецдеталь та хлопців з прізвищами Гладковський (Свинарчук), Рогоза та Жуков.
Самі антикорупційні чемпіони звинувачували тоді Генпрокурора Луценка, що він “відмазав” згаданих хлопців завдяки сумнівній угоді з прокуратурою, поклавши в її основу вигадану кваліфікацію злочину. Хлопці теж мали сплатити гроші в бюджет та відкланятись у своїх справах.
Але якщо тоді таке практикував “поганий прокурор” Луценко, цього разу прецедент формує “хороший прокурор” САП, ще й за підтримки ВАКС.
Думаю, можемо вже рахувати дні до моменту, коли цей прецедент почнуть масштабувати прокурори, у тому числі неспеціалізовані. І кримінальний закон остаточно перетвориться на енциклопедичне “дишло”.
Джерело: Deadlawyers